• Город
  • Тиждень
  • Арт
  • Сцена
  • Экран
  • Стиль
  • 111
  • О нас

111 слов

Прочитать

«Історія знову пишеться втраченим поколінням»

11 Август, 2022

Прочитать

Manzeye, Mareppa, Mareppo, Mussapa

4 Август, 2022

Прочитать

Культурний поліморфізм України: погляд з Італії

19 Июль, 2022

Прочитать

«Наш Мазепа свят, а ваш москаль – скурвый сын!»

4 Июль, 2022

Прочитать

Поезія воєнної доби: «Назви мені місто – і я скажу тобі, де його рана»

28 Июнь, 2022

Стиль

Прочитать

Мода не може брехати

27 Октябрь, 2021

Прочитать

Шить в Париже

19 Март, 2019

Прочитать

Дело в шляпе!

15 Март, 2019

Прочитать

Умные часы — украинский стартап Force

6 Август, 2018

Прочитать

Киевлянин, которого мы потеряли

1 Август, 2018

 

inший Kyiv

Культура Великого Міста
  • Город
  • Тиждень
  • Арт
  • Сцена
  • 111
  • Про нас

inший Kyiv

  • Город
  • Тиждень
  • Арт
  • Сцена
  • 111
  • Про нас

In 111

Поки літо не скінчиться

343 Просмотров 29 Март, 2021

Поки літо не скінчиться Pin It

Письменниця та дослідниця медіа Євгенія Кузнєцова написала свій перший роман – «Спитайте Мієчку» (про не-роман «Готуємо в журбі» ми розповідали раніше). Родинне гніздо – старий будинок у селі, який обступають верби й кущі, «мітохондріальна Єва» бабуся Теодора та її нащадки – жінки, які розлетілися по світі, тягнуть далі й далі нитку життя: сварячись, заздрячи одна одній, осуджуючи й люблячи одна одну, чоловіків і дітей. Іноді жінки повертаються до рідної хати, до бабусі, щоб відшукувати себе, вирішувати, куди рухатися далі.

Магічний реалізм, на якому Євгенія знається як дослідниця, проростає тут, на нашому ґрунті, можливо, не так смаковито і хижо, як у розпеченому сонцем маркесовському Макондо, але від нього нікуди подітися, і не хочеться. Він задає напругу, таємницю, він вабить та обіцяє – от-от щось таке відбудеться, бо шепочуть кущі ожини, стікають соком фрукти, скриплять двері, а Лілічка і Мієчка знаходять нові й нові теми для розмов. До того ж кіт Яков втік і не повернувся – мабуть, щось знав.

Євгенія Кузнєцова. Спитайте Мієчку. Видавництво Старого Лева, 2021

Ввечері вони втрьох сиділи біля садка. Лілічка з Мієчкою простелили на бетонних сходах прабабину ватяну ковдру, червону, як комуністичний прапор, і сиділи, притулившись одна до одної. Для бабусі вони принесли стілець і поставили навпроти себе. Вона вже не могла сидіти з ними на сходах.

– І чого ви поприїжджали? – спитала бабуся.

Її питання ніяк не могло образити, тому що обидві сестри знали, що це питання-переживання.

– Перевал, ба, – сказала Лілічка.

– І довго будем перевалюватись?

– Поки літо скінчиться.

– Нехай.

Вони сиділи так, поки комарі вже перестали звертать увагу на пшикання спреями, поки верб вже майже не було видно у сутінках, поки під ногами не почали повзати їжаки, а в річці не заспівали жаби.

На ніч залишили прочиненим вікно у садок, знайшли нічні сорочки з мереживними рукавами, оборочками за коліньми і ґудзиками на грудях. Ті, що були з ґудзиками на грудях, Лілічка носити не могла, тому взяла і обрізала всі ґудзики до одного й охайно склала їх у вазочку на підвіконні. Ледь світив місяць, шаруділи їжаки і було майже непомітно, що тут пів року ніхто не жив.

новые книгичитать
Share

Читайте также

Просмотр

Розширене поле фотографії

Просмотр

Сюжетні арки Хрещатика

Просмотр

Спасительный Ташкент и рассказы о Красном сыщике

Просмотр

За пределами смыслообразования

Просмотр

Фантастика, гоголевская метафизика и украинская литература

Просмотр

Некое бородатое лицо

Просмотр

LitTerra Con и украинский проект будущего

Просмотр

Письменник у медичній масці

Предыдущий пост

«Нет больше размытого, аморфного…

In Арт

«Нет больше размытого, аморфного постсоветского человека…»

Просмотр

Следующий пост

Opinion: пам’ятник Гоголю на узвозі…

In Город

Opinion: пам’ятник Гоголю на узвозі  

Просмотр

Instagram вернул неверные данные.

© 2022 inший Kyiv - All Rights Reserved.

Партнер сайту: