Українське мистецтво впродовж 2022 року захопило весь світ. Це сталося не з гарних причин, а вимушено, адже багато художників, галеристів, кураторів виїхали за кордон, рятуючись від війни. Хтось повернувся, а хтось тепер стоїть однією ногою на Заході, однією в Україні, бо в Європі чудові умови для творчої роботи: резиденції, стипендії, гранти, колаборації, виставкові майданчики, дослідницькі програми. Є у цій вимушеній міграції і плюси – всюди, від малесеньких галерей до старих музеїв, почали відкриватися виставки українського мистецтва. Ми навіть не розуміємо масштабів цього процесу, адже далеко не про всі закордонні проєкти знаємо. Сьогодні наша колумністка Ірина Белан розповідає про виставку «Ukraіnіan 12», яка створена під її співкураторством у Бельгії. Але починає вона здалеку, від просторового театру Кіслера і звуків різних міст…

«Наш співвітчизник, який народився 1890 року в Чернівцях, Фрідріх Якоб Кіслер, увійшов в історію під ім’ям Фрідріха Джона Кіслера. Він вивчав архітектуру у віденській Вищій технічній школі та мистецтво в Академії образотворчих мистецтв. У Відні Кіслер розпочав проєкт “Універсальний театр”. Нереалізований, він розпалив його пристрасть до театрального мистецтва, що зародилася ще у чернівецькому міському театрі. І ця пристрасть вилилася в його роботу над сценографією до вистави за п’єсою Карела Чапека “Россумські універсальні роботи”, яка була поставлена у Берліні 1923 року.

Важко оцінювати сценографію за описами. Проте сучасники зазначають, що Кіслер був одним із перших, хто зробив декорації повноправними учасниками дійства. Вони втілили його художні ідеї та талант інженера. Кіслер візуально формулює концепцію нового театру, назвавши його Raum Theatre – просторовий театр. Конструкція, яку він створює, є спіралеподібною спорудою, що дозволяє розігрувати дії одночасно на декількох рівнях, – ідея явно почерпнута з міських вулиць. Після переїзду до Америки Кіслер продовжує працювати над театральними проєктами як архітектор і як сценограф – він створює сценографію п’єс Жан-Поля Сартра та опер Джорджа Антейла і Даріуса Мійо».

Це уривок концепції, яку я написала для виставки «Хроніки міста Х». Ми планували відкрити її у березні 2022 року у київській галереї Іmagіne Poіnt. Виставка-омаж моєму рідному Херсону. Виставка-спогад про всі міста, які з нами не трапилися. Виставка-спектакль зі своєю сценографією, акторами та звуками. Звуками міст, які ретельно збирали мої друзі та друзі моїх друзів з усього світу. Учасниками виставки повинні були стати художниця Альона Кузнєцова, фешн-бренд Ncyzіp і світловий дизайнер Катя Соколова.

29 березня 2023-го в іншому місті під іншою назвою з іншими учасниками відкрилась інша виставка – «Ukraіnіan 12». Відкрилася у центрі Брюсселя, у королівських галереях Святого Юбера, у двох просторах Portraіts Іnternatіonal (rue des Dominicains, 16/18).

Завдяки зусиллям багатьох людей, зокрема, галеристів Клер Сопер та Пітера ван дер Хейдена, гості виставки побачили роботи українського футуриста Олександра Богомазова, Євгена Логвіненка, мого земляка Євгена Петрова, Слави Самойленка, Миколи Білоуса, Наталії Корф-Іванюк, Альони Кузнєцової, Нікіти Власова, Лізи Портнової, Андрія Кіріченка, Юрія Мусатова, Єви Кафідової.

Дванадцять українських митців представили ретроспективу вітчизняного мистецтва. Число «12» з’явилася випадково. Але ж нічого випадкового не існує. Бути художником – це сакральна місія. Бути українцем зараз – це задача подвійної складності. Дванадцять абсолютно різних митців представили живопис, графіку та кераміку, кожен із них через себе пропустив сучасність і видав свою інтерпретацію українських традицій, своє бачення минулого та свої прогнози на майбутнє.

Європа повертається до традицій. Це очевидно. Вона зробила коло у 360 градусів та опинилася там, звідки вийшла. Нам у цьому сенсі легше – ми не дуже далеко відійшли від своїх витоків. Саме про це, і не тільки про це, я буду говорити на лекції про кераміку, яка відбудеться у рамках виставки 6 травня о 15:00 у галереї Portraіts Іnternatіonal.

Так, нам не вдалось відкрити виставку, яку ми планували. Але за цей рік я зрозуміла і прийняла факт, що ми вміємо грати на тій сцені, дошки якої опинилися під нашими ногами. Граємо самовіддано. За нами Україна.

Світлини: Альона Кузнєцова, Ліза Портнова