Ненці АРВМ, шістдесят Шерешевського, божеВільні в Голосієво, Un Groupe Ukrainien в Парижі, «Victory» Косьяненко і дари Панченко – «Інший Київ» рекомендує відвідати найцікавіші художні виставки столиці.
Дукат (вул. Володимирська, 5)
Разом із Фондом збереження культурної спадщини АРВМ галерея створила виставку робіт Ади Рибачук і Володимира Мельниченка (на головному фото). Вона вся – сила й цілеспрямованість, камінь та старе дерево, північний мороз і наснага молодих творчих душ. Представлено твори острівних серій – тобто створених Рибачук і Мельниченком на полярному острові Колгуєві – із зібрання Фонду АРВМ, частина робіт експонується вперше. 1954 року студенти Київського художнього інституту Рибачук і Мельниченко вирвалися із соцреалістичної задухи й поїхали в експедицію до Арктики. Вони знайшли свою тему і нову візуальність, тріумфально захистили дипломи, а потім ще кілька разів поверталися у край, пейзажі та людей якого полюбили. Багатьом відома ця історія, а от на власні очі побачити твори художників – це велика удача. Оскільки матеріалів на острові було обмаль, АРВМ працювали зі шпалерами, виловленими з моря дошками, згладженим вітром камінням і навіть метеоритом!
Білий Світ (вул. Є. Чикаленка, 21а)
Виставка живопису Владислава Шерешевського «Sixty» відкрилася перед його днем народженням – шістдесятим. Важливо, що в експозиції представлені роботи різних років, навіть 1990-х, і це дає змогу оцінити шлях, який пройшов художник. Втім, щось головне – не стилістику, а етику, тематичне коло, особливий гумор – Владислав Шерешевський знайшов ще тоді й проніс крізь роки. Адже сьогодні ми дивимося на роботи й, як би вони не відрізнялися за сюжетом або зображальними засобами, взнаємо Шерешевського. Приємно було побачити картини з «вангоговської» серії, образи воїнів, «нескромні» автопортрети, знамените сало… Як завжди, втішає ідеальне авторське балансування між насмішкою та щемкістю, сарказмом і ніжністю, кічем і високим мистецтвом.
Imagine Point (просп. Голосієвський, 86/1)
На виставку «Сплутані звивини» роботи Владислава Шерешевського теж потрапили. А ще – Олександра Ляпіна (куратор), Дмитра Рибіна, Олександри та Владислава Кришовських, Олексія Малих та інших, всього учасників сімнадцять. Наймолодша у компанії – Олександра Луньова (килими – неочікувано!), найстарший – Ернест Афанасьєв (придивіться до його дерев’яних скульптурок). Окрім українців, є роботи Хольгера Венке (1955–2022) з Магдебургу. В експозиції поєдналися твори як професіоналів, так і представників напряму ар брют, який в Україні сьогодні інституалізується та набуває легітимності. Олександр Ляпін говорить: «Ми хочемо показати, що мистецтво може бути вільним від обмежень, стереотипів та забобонів. Ми стрибаємо за межі, ігноруючи встановлені норми. Ми не прагнемо створювати красиві картинки; ми прагнемо передати енергію, силу, божеВільність вільного мистецтва».
Триптих Арт (вул. Десятинна, 13)
Триває виставка живопису одесита і капітана Віктора Колосова «Alien rains». Глядача запрошують піднятися трапом на палубу великого корабля і помандрувати світ за очі. Там, за горизонтом, інші звуки й пахощі, берег, на якому постають древні міста, ліси, в яких живуть екзотичні звіри, Центральний парк у Нью-Йорку, скуйовджені пальми, чужі вікна, чужі дощі… Дуже, відверто кажучи, хочеться вирватися з нашої божевільні, йти на лайнері через океани й бачити, який красивий світ. Але ми вдома, і Віктор Колосов одну з картин присвятив зерновому морському шляху з Одеси – найважливіше зараз відбувається тут.
Музей книги і друкарства України (вул. Лаврська, 9)
Триває виставка живописних робіт Катерини Косьяненко «Victory Kyiv». В експозиції – вже знаменита картина «Перехід» (2019) і чотирнадцять творів із серії «Victory». Переважна більшість картин створена впродовж 2022 року, але є й нові. Всі вони – авторська реакція на воєнні події, але без чистого документалізму. Час у світі Катерини Косьяненко, подібно біблійному, не має розривів і пауз: янголи, українські солдати, святі жінки, дівчата у худі – всі живуть одночасно, у небесного воїна і земного воїна у броніку одне обличчя, Марія притискає до себе сина-підлітка у кедах з автоматом.
Музей української діаспори (вул. Князів Острозьких, 40б)
Міжмузейний виставковий проєкт «Українці на Монмартрі» представляє твори художників-емігрантів, які жили й творили у французькій столиці. У 1920–1930-х там утворилася «Українська група» («Un Groupe Ukrainien»), органічна частина Паризької школи. Проіснувала вона недовго, але залишила яскравий слід. Підтвердження тому – вишукана, тонка експозиція з творами Михайла Андрієнка, Миколи Глущенка, Олекси Грищенка, Миколи Кричевського, Софії Левицької, Василя Перебийноса та Василя Хмелюка.
Portal 11 (вул. Трьохсвятительська, 11)
Відкрилася виставка бойчукіста Сергія Колоса (1888–1969), представника українського модернізму, одного з плеяди митців, що зробила ідейно-художній метод бойчукізму культурним феноменом своєї доби. Колос навчався в Італії та Мюнхені, а пізніше в Українській академії мистецтв у майстерні монументального живопису Михайла Бойчука та в майстерні композиції та народного орнаменту Василя Кричевського. Він працював з олійним і акварельним живописом, графікою, ткацтвом, килимарством тощо, був прекрасно освіченою людиною, володів енциклопедичними знаннями у сфері українського та світового мистецтва, писав наукові дослідження.
The Naked Room (вул. Рейтарська, 21)
Галерея запрошує на відкриття оновленої експозиції Кристини Мельник «Його поцілунок мов відкрита рана» (перша частина відкрилася у січні). Під час подорожі до Мадриду Кристина побачила наживо роботи Франсіско Гої у музеї Прадо і впевнилась у бажанні створити вівтар. Це і стало основою для фінальної монументальної роботи у The Naked Room. Створюючи свій вівтар, художниця також спиралася на враження від робіт Матіаса Грюневальда, німецького майстра доби Відродження.
Kirisenko Art Gallery (вул. Золотоустівська, 25, ЖК «Шевченківський», заїзд у двір наліво)
Ксенія Дацюк показує живопис на виставці «Щоденник власних почуттів». Довоєнна серія робіт присвячена дослідженню емоційних станів мисткині, роботи «є щирим втіленням нескінченної безтурботності та фемінної енергії, що представлена в нарочито інфантильному образі. Схематично зображений рожевий силует жінки, оточений гіперболізованими сюрреалістичними рослинами та тваринами, є наскрізним образом», – розповідає галерея. 2022 року Ксенія Дацюк радикально змінила візуальну мову, зробила величезний крок у зображенні людських емоцій, а ця виставка – фіксація попереднього, декоративного, періоду в її творчості, «уособлення одного з прихованих образів художниці – невимушеного та грайливого».
Музей Тараса Шевченка (бул. Т. Шевченка, 12)
«Сутеніти» – виставка живопису Віктора Бистрякова та графіки Олексія Фіщенка. «Темпери Бистрякова з м’якими абрисами екзотичних східних будівель та приглушеними кольорами – майже медитативні, у них помітна навмисна ненав’язливість емоції та настрою, що абсолютно відповідає манері автора. Серія ж канівських ліноритів Фіщенка побудована на контрастах: густі літні сутінки межують із яскравими полудневими образами, створюючи ефект протистояння», – пояснюють організатори.
Музей шістдесятництва (вул. О. Гончара, 33)
На виставці «Останній подарунок» представлені художні роботи та ескізи моделей одягу Любові Панченко. У шістдесяті-сімдесяті роки минулого століття її твори повертали українську культуру до джерел, до коренів національної ідентичності. Більшість робіт експонуються вперше, частина з них вважалася втраченою, зокрема повний цикл ілюстрацій до «Тіней забутих предків». Свої твори до музею мисткиня передавала протягом кількох років, останнє дарування відбулося в її день народження 02.02.2022. Невдовзі почалася окупація Бучі, де жила літня художниця, й ці тижні у голоді й холоді її знесилили. Любов Панченко пішла з життя в київській лікарні 30 квітня на 85-му році.