З 20 квітня по 24 листопада у Венеції проходить 60-те International Art Exhibition Venice, Венеційське бієнале, під гаслом «Чужинці повсюди». Його куратором вперше став представник країн Латинської Америки, бразилець Адріано Педроза.

Я пропоную вам відволіктися від національних павільйонів, які й так знаходяться в епіцентрі уваги, та перейти в урбаністичну площину. Подивімося, які міські скульптури та інсталяції представили художники цього року, – саме зараз, коли наші міста в силу певних історичних причин позбуваються пам’ятників… іноді, на жаль, позбуваються. Пам’ятник повинен фіксувати важливі постаті або події. Ключове слово «важливі», вони не повинні подобатися, але і не повинні забутися, можливо тому, щоб не повторитися знову. І я не маю на увазі, що усі монументи рівнозначно достойні залишатися у наших містах. Їх селекцію на себе повинні взяти професіонали – культурологи, мистецтвознавці, антропологи, скульптори, архітектори, урбаністи та журналісти. Мені важко уявити, що після десятиліть візуальної стагнації у міському середовищі більшість населення має достатньо компетенції для прийняття рішень щодо культурної або історичної цінності пам’ятників. Для цього потрібне багаторічне виховання та можливість спілкування зі скульптурами та монументами на побутовому рівні…

Італійський скульптор Лоренцо Квінн, син американського актора Ентонні Квінна, брав участь у бієнале 2017 року. Тоді він презентував скульптуру «Підтримка» – дві гігантські руки тягнулися з вод Великого каналу, щоб підтримати будівлю старовинного готелю «Ca’Sagred». У скульптури було все, щоб нагадати про невідворотні зміни у кліматі та про неясне майбутнє самої Венеції у перспективі цих змін. У 2019 році Квінн представив нову роботу «Будівництво мостів» – знову у вигляді рук, які простягнулися одна до одної.

Ця гігантська 15-метрова скульптура, найбільша в актуальній практиці Квінна, залишається у полі зору Арсеналу, – розташована у північній його частині.

Окрім роботи Квінна, цього року там експонуються дві нові скульптурні групи. Ближча до «Рук» Квінна навіть не скульптура, а скульптурно-публічний ізольований простір, що може вмістити близько 50 людей. «Арена для дерева» – проєкт, який швейцарський художник Клаус Літтманн вже показував 2022-го у центрі Базеля, на Мюнстерплац. Зараз, зафіксований на платформі, що плаває у воді, проєкт демонструє нові можливості організації міського середовища. У середині начебто перевернутого купола базиліки стоїть дерево.

Без екологічної складової й тут не обійшлося: це простір не для людей, а саме для дерева, тобто для природи, якій, на жаль, відводиться мало місця у сучасних містах. Нам, глядачам, у проєкті Літтманна прописана роль спостерігачів. Дерево перетворюється на головного учасника спектаклю, який розігрується перед нашими очима за усіма традиціями класичного давньогрецького театру.

Каталонський скульптор Маноло Валдес на бієнале представив скульптуру «Діадема». Але основний його виступ відбувається на площі Сан-Марко, де інсталюють тринадцять бронзових фігур із проєкту «Меніни Сан Марко» – омаж відомої картини Дієго Веласкеса «Меніни» 1656 року. Говорять, що галерея «Contini», яка представляє Валдеса, заплатила 122 тисячі євро за можливість реалізувати у центрі Венеції цей проєкт, – який вже було розкритиковано за нав’язливе втручання у публічний простір зі сформованою ідентичністю. Тобто, не будемо наївними романтиками, – скандали та незадоволення є усюди. Різниця у тональності комунікації та у тому, хто саме долучається до прийняття важливих рішень.

Ближче до основної експозиції Арсеналу творчий колектив «Claire Fountaine» з Палермо, який базується у Парижі, продемонстрував світлову інсталяцію «Чужинці повсюди», яка повторює свою назву різними мовами. До речі, вперше колектив представив її ще 2006-го, надихнувшись прикладом туринських анархістів, які створили об’єднання «Stranieri Ovunque» (італ. «Чужинці повсюди») для боротьби з ксенофобією. Назва самого колективу «Claire Fountaine» («Прозорий фонтан») апелює до першого об’єкту редiмейд авторства Марселя Дюшана.

Ну і не можна у розповіді про публічні інсталяції не згадати проєкт «Personal Structures 2024: Beyond Boundaries».

Він відбувається на трьох майданчиках – у Палаццо Бембо, Палаццо Мора та у Садах Марінаресса з 2011 року за ініціативою Європейського культурного центру.

Цього разу зібрано понад 200 мультидисциплінарних митців із 51 країни. Скажу одразу, митців не рівнозначних.

З експозиції у Садах Марінаресса я вибрала тільки дві інсталяції – «Караколь» американського скульптора Едвіна Гамільтона та «Континуум» данки Найї Утзон Попов, онуки архітектора Йорна Утзона, який спроєктував будівлю Сіднейської опери.

Мисткиня зібрала 2500 порцелянових дзвоників, які, згідно зі старовинною гренландською легендою, символізують силу природи, – могутньої та вразливої одночасно. Я обрала всього дві інсталяції – але все ж таки я обрала. Тому що в мене був вибір, якого мешканці наших міст здебільшого не мають.

Текст і світлини: Ірина Белан