Пейзаж поза канонами, несерйозно про гендер, випускники в умовах ремонту, псевдоархеологічні об’єкти та випадкові архіви печалю – Марина Полякова розповідає про найцікавіші виставки Києва.

Триптих Арт (вул. Десятинна, 13)

Раніше було просто. Всі знали, що має бути зображено на біблійному пейзажі, як виглядає природа на пейзажі «сентиментальному», а як на «реалістичному», і якщо канон не витримано – картинка не «склалася»! А зараз все змішалося, і така колективна виставка пейзажів  – додаткова нагода пересвідчитись, що не існує ніякого канону, є лише художники – кожен пише по-своєму і про своє. Отже галерея представляє (або нагадує) про дуже різних Олександра Глущенка, Вінні Реунова, Олега Животкова і Олексія Литвиненка; тут вишукані кольорові  сполучення Ахри Аджинджала і Анатолія Криволапа, неймовірна Венеція Віктора Рижих, легендарний «Стовпчик»  Владислава Шерешевського, живе золото Льва Маркосяна і пронизливо-ніжна «марина» Олександра Сухоліта… Це виставка схожа на калейдоскоп, в тому її легкість і привабливість.

The Naked Room‎ (вул. Рейтарська, 21)

Аліна Копиця за сімейною традицією працює з текстилем – м’яким, ніжним, податливим матеріалом. Водночас вона працює зі складними темами: тіло в соціумі, гендерні ролі, свобода та несвобода. Можливо, завдяки улюбленому матеріалу розмова «про це» в неї виходить легка, невимушена, грайлива, сповнена гумору. На тлі аскетичних брутальних стін галереї такий ефект виглядає особливо яскравим. Виявляється, що не обов’язково говорити про «актуальний гендер» із звіриною серйозністю.  Можна гратися, можна створювати комікси з тканини, можна розкидати по них квіточки, і все буде доречно.

«Галерея “Сабіна”» (вул. Рейтарська, 15)

«Галерея “Сабіна”» – це не назва нової галереї, як ви могли подумати, а назва виставки. У дворі по вулиці Рейтарській, там, де швидкий прохід на Ярвал, стоїть кругла будівля, в якій до недавнього часу існував спа-центр «Сабіна». Він зачинився, власники будівлі роблять ремонт, і КАМА (Kyiv Academy of Media Arts) вирішила провести виставку 23 випускників прямо серед розбитої цегли. Це був правильний вибір, бо молодому експериментальному мистецтву, яким займаються студент(к)и КАМА, не пасують ніякі гладенькі нудні інтер’єри. Кураторки Леся Хоменко, Ліза Герман і Марія Ланько запропонували поміркувати над маніпуляціями з пам’яттю, антропоцентризмом, тілесністю та взагалі над тим, живий ще живопис, чи вже ні. Додамо, що це наймасштабніша виставка курсу КАМА і триває вона до 4 серпня.

Voloshyn Gallery (вул. Терещенківська, 13 а)

Художник Микола Карабінович щойно отримав першу спеціальну премію PinchukArtCentre Prize. Він працює з відео, інсталяцією, переформансом і аудіо. Виставка «Архів випадкових зустрічей. Відділ печалю» є складним текстом, в якому йдеться про перебіг історії, про пам’ять, про знаходження себе в просторі у різних ролях – іпостасях вічного мандрівника Агасфера. Чекинитися у Белграді, Буенос-Айресі, Стамбулі, Бейруті під старий хіт групи Enigma, ностальгувати за незнаним, складати пазл, впізнавати цитати – художник пропонує гру для допитливих.

Національний заповідник «Софія Київська», «Хлібня» (вул. Володимирська, 24)

Виставка «Мімезис», куди увійшли графіка та об’єкти Катерини Свіргуненко та Анатоля Степаненка, відкрилася ще напередодні карантину, потім була зачинена, і от тепер нарешті її можна роздивитися. Старовинний білий зал здається завеликим для камерної виставки, але це тільки привід для повільного, прискіпливого знайомства з кожним об’єктом. І для них знайдена назва – псевдоархеологія. Так, ці хрести, човни, відбитки, остови створені в майстерні художників, вони не знайдені в землі і не мали свого реального життя, але їхня цінність – в імітації того життя, точніше, з’ясуванні того, як далеко може заходить імітація, наслідування, мімезис, і в яку дивну мить виникає реальність. Виставка триває до 5 серпня.