Українські світи Любові Панченко, воскресіння й темні часи, звіробоги, тиша і гучномовець – Марина Полякова пропонує відвідати найкращі київські виставки.
Київська картинна галерея (вул. Терещенківська, 9)
Це тільки на позір виставка проходить у центрі Києва, а насправді відвідувачів запрошують до Венеції! Адже минулого року цей проєкт Петра Сметани був представлений львівською галереєю «Зелена канапа» саме у Венеції – у Палаццо Мора, в рамках бієнале Personal Structures. Створений на початку 2022 року, він демонструвався вже після того, як Росія розпочала масований наступ на Україну. І в італійських глядачів сталася зрозуміла аберація сприйняття – вони бачили на картинах Петра зруйновані обстрілами будівлі, від яких залишилися тільки голі ферми та дірявий дах. Насправді ж у цій серії Петро Сметана продовжив свою тему – індустріальний пейзаж, в якому він знаходить особливу естетику. Радянська індустріалізація, на зміну котрій прийшла пострадянська розруха, не прикрасили наші ландшафти, навіть міцні промислові будівлі XIX століття здебільшого доведені до жахливого стану. І об’єкт, зображений Петром, реальний – завод «Краян» в Одесі, заснований 1863 року. Сьогодні вся його краса – неоготичні вежі з круглими «трояндами», цегляні стіни, стрільчасті вікна – руїна. Бездіяльність відносно спадщини, говорить автор, не менш страшна та підступна, аніж ворожі обстріли…. Також на виставці можна побачити фільм «Воскресіння з України» (проєкт Петра Сметани відкривався у Венеції у Великдень).
Київська картинна галерея (вул. Терещенківська, 9)
Ще одна виставка в цьому музеї – «Внутрішній простір. Колір» Ангеліни Гафинець, яка представляє закарпатську школу живопису. Художниця, продовжуючи регіональні традиції, зробила потужний крок в новітньому сприйнятті кольору. «У сучасній Закарпатській школі живопису Ангелина Гафинець вперше підійшла до внутрішнього простору у новій колористично-площинній, мистецько-образній системі, де сам колір є матеріальний, сильний і густий, що формує чітку композицію, яка тягнеться в глибину, вибудовуючи плани», – говорить Володимир Петрашик, головний редактор журналу «Образотворче мистецтво».
Squat 17b (вул. Терещенківська, 17 б)
Не пройдіть повз – у кафе (вхід через підворіття) відкрилася виставка друкованих цифрових колажів Каті Лісової «Ідемо». Це ті роботи, які подарували, без перебільшення, одне з найсильніших вражень від українського антивоєнного мистецтва 2022 року. Фотографії зруйнованих війною будівель і старі світлини українців, які колись жили у цих краях, елементи традиційних рушників, вишивка, розстріляні поля й імператриця Єкатерина II вкупі з Достоєвським, все це червоне й чорне, тепле й смертельно-холодне, рідне, живе й потойбічне зіштовхується у колажі, – художниця знайшла якусь особливо пронизливу систему образів та спосіб їх поєднання. Мета виставки – продаж робіт із серії «Dark Times» і збір донатів на купівлю Старлінків та генераторів для в/ч А7293, де служить чоловік Каті. Виставка триватиме до 12 лютого.
Я Галерея (вул. Хорива, 49 б)
Триває виставка робіт Андрія Дудченка «Тиша та гучномовець». Вона присвячена дослідженню психологічних станів під час війни – між відносним спокоєм та тривогою, що лунає раптово вдень і вночі. Чи може мистецька практика бути схованкою, втечею від важкої реальності, пошуком рівноваги, ресурсного стану, тим, що можна узагальнити словом «тиша»? І яким тоді буде протилежний стан – «гучномовець»? «Це стан промови, намагання сформулювати, винайти вихід для почуттів у творчості під постійним тиском трагедії, яка відбувається у реальному часі», – каже художник.
Музей української діаспори (вул. Князів Острозьких, 40 б)
У чотирьох залах чудернацько поєднані експонати родом із ХХ століття. Розглядати, слухати, дивитися, сміятися: гумористичні часописи, різдвяні й новорічні листівки, скульптура, живопис, відео і музика – виставка представить різні форми й твори діаспорян з країн Європи, Америки та Австралії. Твори Кричевських і сатиру Едварда Козака, іграшку-літачок Сікорського і всесвітньо відомого «Щедрика», Різдво у Канаді 1942 року й постмодерністську Богородицю об’єднує, крім зими та українського походження, любов до повного, багатого враженнями й щоденною красою життя. Такого, яким його відчували й хотіли бачити митці, письменники, науковці та звичайні люди, що волею долі стали мешканцями далеких земель.
ТРЦ «Гуллівер» (вул. Спортивна, 1 а)
На 2-му поверсі відкрилася виставка художниці-шістдесятниці Любові Панченко. Окрім картин та колажів представлені ескізи елементів гардероба та фото вбрання, створених мисткинею. Твори художниці наповнені українським колоритом, вона широко використовувала національні орнаменти у малюнках і дизайні одягу. Відвідати виставку можна до кінця лютого. 2 лютого Любов Михайлівна мала б святкувати ювілей, 85 років. На жаль, вона постраждала під час російської окупації Бучі, де жила. 30 квітня 2022 року мисткиня померла в київській лікарні. Сьогодні її роботи зберігаються у Музеї шістдесятництва (філії Музею історії міста Києва).
Київська державна академія декоративно-прикладного мистецтва і дизайну ім. Михайла Бойчука (вул. Михайла Бойчука, 32)
Над своїми «звіробогами» Олександр Богомаз (викладач кафедри монументально-декоративного і сакрального мистецтва) працює доволі давно. Наприклад, навесні 2021-го ми бачили одну з робіт на виставці в Imagine Point https://inkyiv.com.ua/2021/03/mizh-tvaryu-ta-bogom/ . І хто б міг уявити, як потужно ці образи почнуть звучати сьогодні! Власне, зараз вони стали втіленням того хтонічного зла, яке прийшло на нашу землю (навіть якщо автор настільки темні змісти у своїх «звіробогів» не вкладав). «Чужі» у повному сенсі, ці дивні тварини з множинними кінцівками, чи то скорпіони, чи то сколопендри, пульсують насиченими кольорами… І вони таки дуже красиві у своєму дикунстві.
Мала Галерея Мистецького арсеналу (вул. Лаврська, 10)
«Одне з одним. Просторові діалоги. Каріна Синиця і Настасія Лелюк» – друга виставка у серії діалогів художників та художниць в межах проєкту «Одне з одним. Просторові діалоги». Вона є спробою проробити непрості для авторок теми: усвідомлення масштабів війни, проживання болю і його надмір, втрата дому, зникнення звичного світу. Експозиція поділена на дві частини. Перша зала відтворює публічний простір незахищеності та руйнування. Тут постійно чигає загроза з усіх сторін. Друга зала – простір контрольований, де з’являється хитке відчуття безпеки; це простір, який створюєш самостійно. Вишиті художницями штори нагадують про рідний дім.