Роман «Себек» Юрія Грузіна можна прочитати як карколомне пригодницько-детективне фентезі й отримати велике задоволення.
Рубіж XIX і XX століть, Єгипет, Каїр – на вищому політичному щаблі всім заправляє Британська Імперія, на середньому у тісняві каїрських закапелків інтригують місцеві «авторитети», народ, як завжди, живе бідно. Єгипет заповнений авантюристами. І всі, всі шукають давньоєгипетські скарби! Якщо на Алясці та Юконі була золота лихоманка, то все XIX століття, – після того як Наполеон захопив Єгипет і сказав свою знамениту фразу про піраміди, після того як Жан-Франсуа Шампольйон розшифрував написи на Розетському камені, – Європа страждала на єгипетську лихоманку: знаходила, купувала, крала і вивозила скарби фараонів та мумії, досліджувала кількатисячолітню культуру, робила відкриття. Але – питає Юрій Грузін – чи не може ховатися на прадавній африканській землі скарб, набагато коштовніший за все золото Єгипту, ба більше – світу? Скарб, який притягує до себе найвідчайдушніших людей (хіба тільки їх?) попри всі випробування важкого шляху?
Книга починається як детектив – відставного солдата її величності королеви Вікторії, майора британської армії і до того ж єгиптолога-аматора Емріса Ґ’юела Гріффіта (особлива подяка автору за відсилання до мерліновського циклу) просить допомогти у складній справі молода британка місис Розабель Вітгем. Її чоловік, теж єгиптолог, баронет Ніколас Вітгем зник у нетрях міста п’ять днів тому. Пливучи у нільському човнику вздовж берегів Каїра – подалі від чужих вух – місис Вітгем розповіла майору, що вже десять років сер Ніколас був захоплений єгиптологією і що намагався розшифрувати манускрипт «про якусь таємницю, поховану в пустелі». Мовляв, південніше кордонів Верхнього Царства, в Судані, існує «святилище», де сховані неймовірні скарби, туди впродовж століття були здійснені невдалі експедиції – у глибокій таємниці. І от хтось викрав Ніколаса Вітгема! Можливо, у справі замішана міс Елліс Пейл – колишня компаньйонка місис Вітгем, особа неймовірно рішуча, дієва, якась просто суфражистка, а не юна пристойна жінка?
Емріс Гріффіт обіцяв зайнятися розшуками Ніколаса Вітгема, простився з місіс Вітгем на набережній… і за кілька хвилин вже схилявся над нещасною Розабель, з якої через вогнепальну рану відлетіло життя… Із цієї 19-ї сторінки роману події почнуть розвиватися стрімко, у вирі закрутяться дивна Елліс Пейл, викрадений Ніколас Вітгем, зрадники й благородні люди, науковці, солдати, шахраї, найманці-головорізи, а ще ті створіння, яких боїться сама Елліс Пейл, хоч вони їй не чужі.
Реалії тогочасного Єгипту, відсилання до його історії, карколомні пригоди на шляху пістрявої команди до «святилища» – на воді, на землі й під землею – виписані детально та сумлінно, так що «Себек» можна назвати маленькою енциклопедією для допитливих (але зауважимо, що книзі бракує авторської мапи подорожі героїв – принаймні до кордону, де можливі людські мапи, а то й за ним). Частково стиль «Себека» нагадує той великий стиль науково-пригодницького роману, у якому працював, наприклад, Жуль Верн, артистично змішуючи географію, історію, статистику, навігацію та судноводіння, балістику і фізіономіку. Є ще одна приємна деталь – оскільки Юрій Грузін професійно захоплюється старовинною холодною зброєю, всі герці героїв абсолютно правдиві, описані зі знанням справи. До того ж автор захистив дисертацію про демонічних героїв у сучасній прозі, так що потойбіччя знає добре, та подорожував Африкою (а Жуль Верн – ні!).
Ми почали рецензію з того, що «вікторіанський» роман «Себек», назва якого відсилає до давньоєгипетських вірувань у бога-крокодила, володаря води, можна прочитати як захопливе фентезі про прагнення до абсолютної влади, – де змішане земне і фантастичне, таємні річкові протоки ведуть у дивні землі, історія людства подовжується на невідому кількість тисячоліть, виміри простору множаться, сапієнси втрачають монополію, ворогують, товаришують (і, здається, закохуються) з не-сапієнсами – Втраченими… І це дійсно цікаво!
Але ті, кому всяке фентезі видається надто легковажним чтивом, можуть побачити у «Себеку» художню розвідку історії науки, реконструкцію уявлень про світобудову, які існували понад сто років тому. І які існують сьогодні, адже автор пропонує замислитися над тими поки нерозв’язаними питаннями, від котрих холоне зашийок. Чи завжди знання є привілеєм, чи дійсно історія людства лінійна, чи самотні ми, чи просторових вимірів три (привіт, теоріє суперструн). Можливо, людство стоїть на порозі відкриттів, які перевернуть догори дриґом усі сучасні уявлення? Просто намалюйте собі вираз обличчя Емріса Гріффіта, якому розповіли про інтернет, про те, що інформацію можна добути за мить, стиснути до супермікроскопічних розмірів?
Хоча ні, мікроскопічними інформаційними блоками ми б його не здивували – після всього, що він побачив у храмі на скелі, у серці землі, якої не існує на мапі.
Юрій Грузін. «Себек» (пер. укр. Олена Якименко). Видавничий дом «Фабула», 2023
Текст: Марина Полякова