Відгук про британський серіал «Каос», цьогорічну прем’єру Netflix, почнімо з ложки дьогтю – його закрили після першого сезону. Показ розпочався 29 серпня, попервах із рейтингом було все добре, серіал навіть претендував на лідерство. Але потім цікавість до нього почала падати, й Netflix вирішив не вкладати гроші у продовження. Принаймні на сьогодні інформація така.
Не варто намагатися зрозуміти, чому публіка не оцінила цю ефектну історію, як не варто й занурюватися у бізнес-розрахунки Netflix, але запам’ятаємо, що рейтинг «Каосу» IMDb – 7,5, це досить непогано. Взагалі-то не дуже приємно відчувати себе малою дитиною у дорослому світі кінобізнесу: якийсь продюсер вирішує, що кіно ти далі дивитися не будеш, тому що наказаний. Так буває, от із недавніх обломів – закриття після першого сезону доволі якісного турецького серіалу «Гаряча голова» про пандемію вірусу «балаканини», який миттєво руйнує когнітивні функції людини, робить її ментальним інвалідом. Але якщо у «Гарячій голові» історія просто обірвалася, то у «Каосі», в принципі, зрозуміло, що далі буде Велика олімпійська війна.
Так, наративи «Каосу» побудовані навколо того, що людям, вихованим на грецьких міфах, відомо з дитинства. Тут усі на своїх місцях, на трьох ярусах світобудови, – тобто на Олімпі, в земному світові та в підземному, загробному: Зевс, Гера, Посейдон, Аїд, Персефона, Харон, Прометей, Горгона Медуза, Діоніс, Кеней, Орфей, Еврідіка, Мінос, Мінотавр, Аріадна, Гекуба, Кассандра, Дедал, Фурії, Мойри (або ж Долі) Атропос, Клото і Лахесіс… і багато ще кого, адже грецька міфологія густонаселена.
Якщо від одного перерахунку цих прибитих пилом тисячоліть персонажів стало тоскно, то майте на увазі, що сценарист/ка Чарлі Ковелл (використовує займенник «вони»), режисери Георгі Бенкс-Девіс і Руньяраро Мапфумо та акторська команда серіалу зробили все, щоб тоскно нікому не було. Весело, захопливо, щемко, неприйнятно, як завгодно, але не індиферентно.
Чому неприйнятно? Оскільки межі толерантності у всіх різні, то серед відгуків на серіал зустрічаються негативні, – через те, що, по-перше, давні греки, скажімо так, не білі, а всі різноколірні, а, по-друге, через акцентування варіативностей гендерної поведінки.
Перше зауваження можна відразу викреслити. Дійсно, акторський ансамбль на диво розмаїтий, всі раси й народи переплутані – і це дуже красиво. Чому, власне, сербу Гойко Мітічу можна було грати індіанців, щедро намазавшись гримом, а Персефона не може бути темношкірою?
Що стосується тотальної травестії «Каосу», то це, здається, тільки підкреслює відомі особливості давньогрецької культури, сексуального виховання та соціальної поведінки. Втім, якщо комусь не подобаються гомосексуальні стосунки, травесті та трансгендерні люди, можна не дивитися.
Жанр «Каосу» маркований як комедія, і в серіалі дійсно багато комедійних елементів. Але він не видається шоу, знятим для посміятися. Скоріше глядачу пропонується задуматися над природою влади та релігійним фанатизмом, що примушує знущатися із себе (от хоча б відрізати язик, щоб служити Гері) та знищувати найдорожчих людей.
Головна проблема, яку намагаються розв’язати герої «Каосу», і боги, й смертні, – чи можна обійти пророцтво, обдурити свою долю, чи є свобода волі? «Проляже борозна, порушиться порядок, сім’я паде і запанує Каос», – так звучить пророцтво, що пов’язало Зевса, двох смертних, а також, опосередкувано, усіх, кого оскаженілий Зевс більше не влаштовує.
«Каос» – не екранізація грецьких міфів, а їхня деконструкція. Основна канва збережена – Зевс сластолюбець і самодур, Гера – самозакохана інтриганка, Діоніс – байдикуватий хитрун, Мінотавр – потвора у підземеллі, Орфей спускається в царство Аїда за коханою Еврідікою… Але те, в який карколомний меандр Чарлі Ковеллу вдалося закрутити історію, вас точно здивує.
Аврора Перріно, виконавиця ролі Еврідіки, так говорить про «Каос»: «Ми створили щось дивне, темне, смішне, божевільне та абсолютно трагічне – щось цілком людське».
Текст: Марина Полякова
Світлини з відкритих джерел