«Забуття» – роман про жінку, яка примушує себе згадати.

Мабуть, треба сказати, що цей роман про історичну пам’ять, про те, що вона несправедлива, – саме у цьому випадку і саме до цього персонажа, бо головний персонаж романа В’ячеслав (Вацлав) Липинський.

І, мабуть, треба сказати головне: це не історичний роман про одного з визначних українських політичних мислителів, вчителя і постійного опонента Дмитра Донцова. Це такий жіночий погляд на історію і на історичний роман, де ключові слова: хворобливість, мінливість, невдача, а усі персонажі окрім головного – такі собі паперові промовці, вирізані зі старих газет.

А чому саме невдача? І порівнено з ким і чим? Якщо Липинський – невдаха, то хто з його спільників  був щасливий? Чий проект став успішним? Можливо Донцову насправді більш пощастило с розголосом, так на то ж він і «Мітька Щелкоперов»…

Щоб не вдаватися у гріх узагальнення, скажімо лише, що ця історія не є «щасливим» чи «нещасливим» проектом. Вона незакінчений проект. І нарешті, перефразуючи давній вірш Андруховича: історія могла бути іншою, ...казав мій приятель, але дивися, дивися: хто це робив! Виключно живі люди: невдахи, пристосуванці, мученики. Самі тобі зболені, хворі, скулені, саме тобі обскубане птаство, підбите, нелітаюче, бідне…

«Одну з трьох кімнат у готелі, невеликому, але пишному і доволі дорогому, на його прохання заставили етажерками, щоб було куди складати придбані книжки. Липинський сів за стіл, сподіваючись записати свої враження від вечора в нагрудній книжечці, але швидко відмовився від цієї затії, лише проставив дату і традиційне в таких випадках “почуваюся хворо”. Фіксування думок було для нього чимось на кшталт необхідної щоденної гігієни духу, коли ж із якихось причин думки не приходили, він вносив до книжечки дату і ставив поруч чорний хрестик. У відсутності думок Липинський вбачав підступи невідомої науці хвороби. Ще однієї на його голову.»

Таня Малярчук. Забуття. Роман. Видавництво Старого Лева, 2016.