Це видання першої частини «Холодного Яру» — навіть не двадцяте. Поза тим воно унікальне, бо ми вперше відображаємо всі прижиттєві версії від 1932 до 1938 року.
Історія книжки сповнена абсурду. Всі видання від 1967 року подають варіанти тексту, спотвореного після смерті автора. Перспективи судового позову проти знущання над «Холодним Яром» сумнівні. Можемо лише сподіватися, що перекручені тексти з часом забудуть. На жаль, академічне видання обох частин сьогодні здійснити неможливо. Прошу відгукнутися всіх, хто знає, де може зберігатися друга частина видавництва «Рекорд» (1938 року). Докладно про історію «Холодного Яру» читачі дізнаються в статті «Археографічний аналіз». У чотирьох інших статтях його розглянуто як історичне джерело, а також наведено деякі зауваги щодо біографії автора.
Юрій Горліс-Горський. Холодний Яр. Академічне видання. Підготовка текста, статті та коментарі Сергія Луніна. – Х.: КСД, 2017
***
… Холодний Яр кров’ю і загравами спалених ворогом сіл вписав блискучі сторінки в історію визвольної боротьби. З самих Мельників загинуло в боротьбі понад триста чоловік, крім жертв пізнішого «умиротворення» ворогом після перемоги. Лише одна родина Чучупаків склала на жертвенник Батьківщини життя п’ятьох синів. Холодний Яр дав десятки вогненних прикладів героїзму, якими не кожна нація може похвалитися. Все те мало знане за кордоном, бо холодноярців майже зовсім нема на еміграції. Вони погинули в боротьбі, в льохах ЧК, в тундрах Півночі, не зганьбивши свого прапору, на якому написали: «Воля України — або смерть».
Деякі совітські «українські» поети та письменники, в тому числі і Хвильовий, поки ще був вірним слугою Москви, брали Холодний Яр за тему для своїх творів, у яких намагалися переконати читача, що то не була національна боротьба, лише боротьба українських «куркулів» проти «братнього» московського та українського «пролетаріяту»… ГПУ видало грубу книжку, в якій висвітлювало історичні та «економічні» причини Холодноярщини і заходи та методи, якими вона була зліквідована. Ця книжка стала підручником для чекістів, як боротися з «контрреволюцією» в Україні.
Ворог вивчає минуле, щоб мати досвід на майбутнє. Що маємо ми в нашій історичній літературі про Холодний Яр? Як не лічити історичних нарисів полковника О. Доценка, в яких він згадує про Холодний Яр, оскільки то було зв’язане з партизанськими рейдами інших повстанчих груп, то маємо п’єсу Я. Водяного «Холодний Яр» та нарис полковника М. Середи в XII числі «Літопису Червоної Калини» за 1931 рік «Холодний Яр», який він написав із слів москаля, сотника Ліхарєва. І Водяний, і Ліхарєв, які були випадково, короткий час, в Холодному Яру, витрачують всі свої «таланти» на те, щоб «удоводнити», якими-то «лицарями і вождями» були вони та якими «нездарами, дурнями і зрадниками» були ті, хто роками тримав у своїх руках провід в боротьбі і склав у ній своє життя.
На мій заклик у «ЛЧК», щоби живі холодноярці давали матеріяли до історії Холодного Яру, відкликнувся лише один С. Полікша, який був у Холодному Яру у 1919 році в той самий час, що і Ліхарєв. Його спогад у «Літ. Черв. Кал.» за травень 1933 року ствердив, що оповідання Ліхарєва на дев’яносто відсотків — нісенітниці.
Вже по виході другого видання I тому відкликнувся з Волині холодноярець Пилип Постоленко — бурлацький товариш Андрія Чорноти, а по виході II тому одержав я лист із Франції від холодноярського сотника Артема Калиниченка — мого[1] близького приятеля з холодноярських часів. Цей лист був для мене радісною несподіванкою, бо Калиниченка, якого згадую під його тодішнім псевдонімом — Галайда — в обох томах, я залічив був до числа загинувших у боротьбі. Цей живий свідок усіх описаних мною подій, що уродився і виріс у кількох кілометрах від Холодного Яру, був кам’янським отаманом і сотником 3-ї сотні Холодноярської бриґади, що був там довше від мене, є для мене тим більш важливим, що не бракує голосів, які твердять, що епопея Холодного Яру — то моя видумка.
Коли я ще готовив «Холодний Яр» до друку, то[2] мені радили зробити це у формі історичної монографії. Та для цього бракує перш за все дат, які позабувалися, а часом чоловік просто не знав, який день був під час тієї чи іншої події. Щоби зробити книжку цікавішою для широкого загалу, я убрав її в форму, так би мовити, «повістярську». Може, забагато в ній відведено місця для моїх особистих переживань, але для тих, що самі чогось подібного не переживали, може буде й цікаво. Може, кому і придасться.
Автор
[1] У вид. 1938 р. «мого» упереміж із «мойого». Так само «свого» і «свойого».
[2] У вид. 1934 і 1935 рр. між «нісенітниці» й «мені радили» таке: «Однак, це не перешкодило полк. Середі у серпні 1934 р. видрукувати їх ще й у паризькому «Українському Слові». З чистим сумлінням можна сказати, що Холодноярщина в нашій пресі і літературі не освітлена майже зовсім. Це примусило мене відкласти інші теми і взятися за писання «Холодного Яру».
