Нещодавно у Олега Сенцова відбувся день народження – півкругла дата 45. І 5 років як він перебуває за гратами, на засланні. Видавництво Старого Лева видало збірку з восьми автобіографічних оповідань під назвою «Жизня»: збірка білінгвальна – російськи тексти з українським перекладом. Назва має значення, тобто багато що пояснює. Збірка мала з тим же успіхом зватися «Житиё моё» – саме так, цитатою з гайдаєвської комедії. Бо власне це понижуюча літературна  гра за агіографічним сценарієм: герой з самого дитинства починає відчувати свою особливість – я не такий як усі, «сам-один і якось збоку»;  потім – через хвороби і поневіряння він це остаточно усвідомлює і нарешті обирає шлях – мученика, що приймає страждання «за всіх».

Олег Сенцов. Жизня. Переклад Сергія Осоки. Видавництво Старого Лева, 2019.

Усе життя я хотів бути як всі, але в мене не виходило. Усе життя я був сам-один і якось збоку.

…

От аби більше пожити молодим, повноцінним життям, отримувати від нього багато задоволення і дарувати його іншим, ходити або краще бігати, спати ночами чи не спати — і щоб усе це вирішував я сам, а не мій організм укупі з моїм лікарем.

Я хочу, аби мене спалили. У попіл. І попіл розвіяли. Над морем. Щоб не лишилося. Нічого не лишилося. Тільки пам’ять. І справи. І друзі. І ви. І тоді я завжди буду з вами