Пишна  краса, китайські дракони,  Григор’єви & Захарчуки, такі різні шістдесятники та Рембрандт як бренд – Марина Полякова розповідає про найважливіші виставки Києва.

Музей історії Києва (вул. Б. Хмельницького, 7)

Скульптор Василь Корчовий – майстер плодовитий та популярний. Його скульптури можна назвати одним словом «красиві». Ренесансний канон, довершені тіла, правильні обличчя, драпіровки, аканф, надзвичайне знання матеріалу (Корчовий працює з мармуром) – все це радує око. І все це, скажімо так, ми вже десь бачили. Але є в творчості Корчового один напрям, який порушує канон, змушує глядача зупинятися і приймати (або не приймати) точку зору автора: скульптури пишних жінок. Здавалося б, що тут не приймати, навкруги всі пишні, он вийдіть влітку на Дніпро. Але мистецтво до гіпертрофованої тілесності ставиться обережно, полюбляючи ідеальні, або наближені до них, форми. Палеолітичні Венери, Рубенс, Кустодієв, Ботеро, Люсьєн Фрейд з його сплячою соціальною інспекторкою – ось та «пишна краса», яка сприймається неоднозначно, бо стоїть на межі норми в уявленнях мистецтва та суспільства. Василь Корчовий працює на цій самій межі, поєднуючи багату тілесність, квітучу, плідну жіночість з ідеальною технікою. Це інша краса, але, безумовно, краса.

Національна академія мистецтв України (вул. Бульварно-Кудрявська, 20)

Нещодавно ми знайомилися з українським та європейським екслібрисом, а тепер, як кажуть екскурсоводи, уважно подивимось на Схід – що там з китайським екслібрисом? 70 років тому було проголошено створення КНР, країни, яка не перестає дивувати. Ну а велика історія Китаю губиться у неосяжній далечині віків. За цей час можна багато чому навчитися – ось, наприклад, висловлювати свою думку у стислій формі екслібрису. Тут незвичний для нас образний світ, невідомі нам міфологічні засади, чужий пантеон героїв, нові мандруючи сюжети та символи: дракони, мавпи, бамбук, красуні з віялами, незламні воїни… Отже, понад тридцять китайських та українських майстрів екслібрису, вишуканий двобій світобачення та технік.

The Naked Room (вул. Рейтарська, 21)

Молода одеська художниця Олександра Кадзевич ще підлітком почала брати участь у різноманітних виставкових проєктах, але це перша її персональна виставка у столиці. Можна сказати, що галеристи спіймали Олександру в процесі метаморфозу – зараз вона відходить від суто живописності (масло/акрил) та все більше працює в просторових техніках, створюючи колажі, об’єкти та інсталяції, залучаючи реді-мейди. Це закономірна трансформація, бо якщо подивитися роботи художниці 2010-х років, стане зрозумілим – живопис для неї часто виступає засобом для дослідження особливостей глибинної матеріальної будови дерев, старих шаф, сорочок, ваз із трояндами, одеського пляжу… Від цієї уважності лише один крок до живописної об’єктності, споглядання за «ефемерними структурами», і Олександра його зробила.

Будинок художника (вул. Січових Стрільців, 1/5)

Родини Григор’євих та Захарчуків займають у художньому ландшафті України своє законне місце. Недарма кожна виставка майстрів «кола Сергія Григор’єва» викликає чималий резонанс. У проєкті «Здобутий час» (живопис, графіка, скульптура) ми побачимо чотирьох художників – батьків та дітей. Олекса Захарчук, майстер пейзажу (живопис та пастель, декоративність та вишукана ліричність – він міг усе), та його дочка Валентина Захарчук. Галина Григор’єва зі своїм неповторним, кришталевої чистоти живописом – таким, здається, простим та м’яким, але при цьому аналітичним, вивіреним, дисциплінованим, та її син Іван Григор’єв, який багато взяв від матері. Тут ще треба згадати про те, що Олекса Захарчук та Галина Григор’єва належать до покоління шістдесятників, саме в той період вони стилістично сформувалися, продовжили лінію національного мистецтва, яка вела від «розстріляного відродження».

Музей сучасного мистецтва України (вул. Кирилівська, 41)

Про 1960-ті розмова заведена не просто так. На Кирилівській показують твори чотирьох художників одного покоління – Олега Єржиковського, Віктора Козика, Бориса Литовченка, Валентина Реунова: вони «розкрилися» в епоху відлиги. Попри збіг у часі (більше – вони товаришували, вчилися в одних викладачів), ці майстри дуже різні – бо ж шістдесятництво не було якоюсь єдиною школою, навпаки, кожен художник шукав своє місце у тому бурхливому потоці, який вирвався з тоталітарних, кривавих, зацементованих попередніх десятиліть. Хтось плідно працював у офіційному річищі, між тим наполегливо шукаючи індивідуальну виразну мову, техніку, систему образів. Хтось, як Реунов, пішов у андеґраунд, усамітнився, «рятував честь» натюрмортами. І виставка дозволяє подивитися на одне покоління як на співіснування можливостей.

Музей Ханенків (вул. Терещенківська, 15-17)

Відлига була вибухом, але таких вибухів в історії мистецтва чимало. Наприклад, голландське мистецтво XVII сторіччя, чию чарівну свіжість ми відчуваємо й зараз. Музей Ханенків на честь 350-ї річниці смерті Рембрандта ван Рейна розглядає його ім’я як бренд, торгову марку. Ми побачимо офорти художника, роботи тих майстрів, які працювали одночасно з ним та під його впливом, а також репродукції творів великого голландця, якими публіка тішилася у XVIII та XIX століттях. Це виставка про Рембрандта, але й про сам музей, про його наукову роботу, про те, як досліджуються та атрибутуються твори з колекції – багато що підписувалося ТМ «Рембрандт», але чи так є насправді?