Влітку 1972 року над котлованом майбутньої станції метро «Контрактова площа» годинами стояли люди та у захваті роздивлялися відкопані на глибині 10-12 метрів великі зруби X століття. Такі ж самі знахідки були й на Поштовій площі. Вони свідчили про те, що задовго до християнізації Русі Поділ густо та багато заселили, бо він був воротами міста, його портом, торжищем, важливим вузлом на шляху із варягів у греки. У гавані Почайни стояли судна з багатьох країн, і яких тільки мов тут не чули. Життя вирувало до приходу Батия 1240 року…
З початку XVIII століття, після того як Дніпро розмив почайнинську гавань, причали та портові будови виникли уздовж правого берега ріки. 1787 року сталася неймовірна пригода, небувале видовище – імператриця Єкатерина II відвідала Київ у своєму «таврийському вояжі», побула тут два місяці та відбула з Подолу на південь. Французький дипломат Луї-Філіп де Сеґюр писав: «22 апреля императрица пустилась в путь на галере в сопровождении великолепнейшей флотилии, которая когда-либо шла по широкой реке». Але, правду сказати, переважно дніпровські береги бачили значно простіші картини – трудові будні.
1835 року велика ріка отримала першу пароплавну компанію з двома вантажними суднами, а вже 1858 року виникло «Общество пароходства по Днепру и его притокам»
Зараз, коли Дніпро подекуди обмілів і судноплавство занепало, коли ми радіємо, мов діти, херсонській баржі з кавунами, важко уявити той мурашник з суден всіх розмірів та призначень, який колотився на Дніпрі.
На Трухановому острові навпроти Поштової площі з 1870-х років знаходився парк «Ермітаж» з рестораціями та естрадою. Вхід до нього коштував 20 копійок, а до Купецького саду – вечорами цілих 40. Проста публіка віддавала перевагу «Ермітажу», до якого ходили два спеціальних пароплавчики та човни.
1897 року настали нові часи старого порту – у руслі Почайни розгорнули будівництво Київської гавані. Вона приймала вантажні суди, а пасажирські приставали південніше, де стоїть зараз Річковий вокзал. У XX столітті майже до самих сходів людей підвозив трамвай, який ходив вздовж набережної – тепер про нього нагадує тільки пам’ятник.
Будівля Річкового вокзалу зводилася у 1953–1961 роках. Їй надали рис білого щоглового корабля, який прийшов з далекої подорожі та пришвартувався до київського берега.
Вапняк з Інкерману, мозаїки, золото, великі вікна, стрункі колони – вокзал став зіркою, достойною полотна художника. Вже 1964 року його змалював Сергій Шишко, а 1973 року – Олександр Губарєв, відомий живописець, графік, ілюстратор..
2012 року Річковий вокзал був закритий на реконструкцію та, як водиться, тут же почав занепадати. Минулого року він був нарешті відкритий після ремонту, і ми писали про першу виставку. У міста плани щодо вокзалу наполеонівські, але реальність поки що набагато скромніша.
Текст: Марина Полякова
