Споглядання за потягами, білий лайнер як символ обмежень, гучні портрети молодих та блудний син з коханкою, що повернулися з мандрів, – Марина Полякова розповідає про найцікавіші виставки Києва.
Білий Світ (вул. Пушкінська, 21 а)
Рейки-рейки, шпали-шпали, їхав поїзд із пункту А в пункт Б, блимали світлофори, стелився дим, бряжчали вагони, пахло креозотом і хотілося покинути місто та пуститися у мандри. Три художники – Сергій Скрипіцин, Владислав Рябоштан та Анна Ольшевська – зробили проєкт, присвячений спогляданню за потягами, тому самому trainspotting. Їх поєднала любов до індустріального пейзажу й особлива романтика, яку обіцяє залізниця, – навіть якщо вона веде у вантажний тупик. Чорне, біле, червоне, блакитне, чисте, брудне – кольори розповідають про дорогу, станції, горизонт, небо, про металевих гусениць, які везуть людей та вантажі. Хтось побачить тут тільки багаторічну кіптяву, іржу та особливе запустіння узбіч, а хтось ритм ліній та багатство відтінків. А ще залізниця – надія на підкорення часу та простору завдяки вивіреним схемам і суворому розкладу. Хоч все це тільки ілюзія.
Dymchuk Gallery (вул. Ярославська, 21)
«Рефлексія над ситуацією літнього відпочинку в умовах карантинних обмежень» здається, вже стає загальним місцем. Виставка саме про таку «рефлексію» відкрилася в Димчука, і тут ми бачимо представників одеського нонконформізму 1960–1970 років та актуальних художників з колекції галереї. Яким чином поєднуються в експозиції майстри, що належать до різних поколінь та ідеологічних формацій? Обмеження 2020-го, викликані реальною загрозою, примусили сидіти по домівках, звузити коло спілкування та зробили недосяжними усілякі курортні хургади, залишаючи тільки пейзажі-мрії. Але ж і нонконформісти були критично обмежені – без будь-яких зовнішніх реальних загроз. Вони не могли відкрито висловлювати свої ідеї, сторонилися чужих та, як майже всі радянські люди, не мріяли про закордонні подорожі. І білий лайнер на горизонті в роботі Валентина Хруща – це скоріш омана, міраж, ніж реальне судно. Саме про конфлікт свободи та несвободи пропонується подумати, розглядаючи роботи Олександра та Сергія Ануфрієвих, Олега Волошинова, Станіслава Сичова, Люсьєна Дульфана, Юрія Єгорова, Лева Межберга, Володимира Наумця, Євгена Рахманіна, Володимира Стрельнікова, Ігоря Гусєва, Олега Тістола та інших.
Музей історії Києва (вул. Богдана Хмельницького, 7)
Поки дехто ностальгує за СРСР з його пломбіром та стабільністю, виросли нові покоління. Художниця Анна Кострицька взяла на себе сміливість говорити від покоління молодих, яке шукає своє місце в житті. Анна в характерній пастозній техніці, балансуючи між абстрактністю та фігуративом, створює його колективний портрет, котрий складається з багатьох індивідуальних, – інколи це реальні люди, інколи вигадані. Завдяки великим розмірам полотен вони говорять дуже гучно, потребують уваги, їхні емоції вже не можна залишить осторонь, як щось неважливе. Хтось з них полюбляє пломбір, а хтось смузі – але в них є можливість вибору, і це круто.
Музей Ханенків (вул. Терещенківська, 15-17)
Картина, яку з гордістю демонструють в музеї, – це теж подвійний портрет, і він вже став великою історією. Мова йде про полотно французького живописця П’єра-Луї Гудро (1694–1791) «Коханці, або Блудний син із повією». Воно розповідає нам про художню моду початку XVIII століття, коли біблейських персонажів без затій рядили в корсети та мереживо. Також воно розповідає про людину, яка, хоч і жила в Петербурзі, Україну любила всім серцем і заповіла передати Києву свою колекцію картин, – а саме про Василя Щавинського, завдяки якому «Коханці» опинилися в музеї Ханенків. А ще це полотно розповідає про воєнні часи, коли нацистські загарбники просто взяли, що хотіли з розореного міста. Ну і, звісно, «Коханці» – це історія про реституцію, про детективні розшуки вкраденого по всім музеям, аукціонам, каталогам. Картина була знайдена на аукціоні Doyle у Нью-Йорку, і до того вона змінила не одні руки. «Всього» п’ять років розслідування ФБР, і от «Коханці» знову в Києві, до 30 серпня блудного сина, що повернувся додому, можна бачити в рамках виставки «Дар Василя Щавинського».
