Центр сучасного мистецтва «М17» відкрив велику виставку робіт Віктора Сидоренка «Несвоєчасне».
На початку експозиції глядачів зустрічає живописний фриз довжиною у 25 метрів, роботи з циклу «Пляж і берег». З напівтемряви залу виступають теплі плями, складаються у вигоріло-сонячну, піщану гамму: це літо, узбережжя, пляжні радощі, лагідні хвилі, впізнавані білі кулі Ланжерону, гомогенна людська засмагла маса, з якої виділяються раптом окремі фігурки дорослих та дітей, які стоять, сидять, лежать, грають у м’яч, заходять у безпечну воду…
Дивна поверхня робіт, вся посічена кракелюрами, напівстертість зображень, їхня одночасно присутність (от висить на стіні) і відсутність тут і зараз – те, що не дає сприймати полотна як прості «картинки з відпочинку». Знайдена Віктором Сидоренком техніка живопису полягає у неодноразовому накладанні та стиранні фарби, у переписуванні та нашаруваннях – і це магічна вправа, яка дозволяє перетворити сучасність на стару фреску, на унаочнену пам’ять. Розуміння того, як суто технічно створюється це відчуття відстані у часі, буде корисним, але не обов’язковим. Достатньо підійти близько, щоб роздивитися всі кунштюки. Проте краще відійти подалі, щоб побачити увесь світ в перспективі.
«Несвоєчасні» з їхніми капелюшками та обличчями, яких вже не носять, «Пляж і берег», – це роздуми взагалі про дистанцію у часі, у просторі та про її зміну. Про те, що залишається важливим, коли стираються деталі, подробиці. Не оминіть відео в залі на другому поверсі, це окрема суттєва частина проєкту, ба більше, в якомусь сенсі головний, найважливіший акцент. Споглядач-оператор рухається вздовж берега по воді, так що пляж перетворюється на довгу-довгу сцену, саме ту, що ми бачимо на фризі. Ось тут глядач (я/ми, відвідувачі виставки), ось там – актори, що вічно грають пляжників, допоки їх не змиють хвилі, не зітре час.
Але ж ті актори – теж ми. Це ми відпочиваємо на захаращеному пляжі з іржавими залізними конструкціями та бетонними плитами, пляжі вузькому, незручному. Це наш modus vivendi – небагатий відпочинок без забаганок. І сьогодні, коли в нас украли величезний шмат пляжів, кримське узбережжя, ми ностальгуємо, в нас болить. Узбережжя – наш колективний тригер. Пляж, таке собі місце безпам’ятства (навколо нього окреслене магічне коло, за яке не проникають життєві турботи), став місцем пам’яті.
Південне повсякдення по волі художника вийнято з контексту і назавжди відправлено в уявний часопростір, де немає часу заїзду і часу виїзду, де помпейська фреска і цьогорічна світлина з Чорноморська – суть одне.
- Що: «Несвоєчасне. Віктор Сидоренко»
- Де: ЦСМ «М17», вул. Антоновича, 102–104
- Коли: 10 вересня – 4 листопада; вівторок – неділя 11:00–21:00
Текст: Марина Полякова
