У вересні 1973 року члени британської королівської родини відвідали Київ: принцеса Анна впала в Пирогово, а герцог Філіп Единбурзький скуштував борщ і горілку.

Тогорічний Чемпіонат Європи з кінного триборства став для радянської України великою подією – адже Київ приймав високих гостей, дочку королеви Єлизавети II, завзяту спортсменку, та її чоловіка, який був президентом Міжнародної федерації кінного спорту. Про те, що передувало чемпіонату, та про його перебіг ще 2012 року газеті «Факти» емоційно розповів у інтерв’ю Володимир Олексійович Гусєв, голова виконкому Київської міської ради депутатів у 1968–1979 роках.

За поширеною версією, яку підтримав і Гусєв, чемпіонат був перенесений з Москви до Києва тому, що Британія не пробачила більшовикам вбивства Миколи II і його родини, – герцог Філіп по жіночій і чоловічій лініям є родичем Романових. Проте Філіп спочатку відвідав Москву, там відбув офіційну програму, а потім вже прилетів до Києва.

На той час Британія та СРСР потребували поліпшення відносин після висилки з Британії у 1971 році 105 працівників радянського дипкорпусу і симетричної висилки з СРСР двох десятків британців. 3 вересня 1973 року New York Times писала: «…an improvement of relations between Britain and the Soviet Union», – тобто герцог Единбурзький, дійсно, перший представник корони після вбивства царської родини, прибув у Москву дружити (а на початку року Москву відвідав британський міністр торгівлі Пітер Уокер). Додамо, що газета «Известия» заздалегідь почала друкувати високі слова про «відлигу» у відношеннях. Так що коні стали приводом для миру. Але все ж таки достеменно невідомо, чому містом чемпіонату обрали Київ, «третю столицю» держави. Додамо тільки, що 1960–1970-ті були золотою епохою радянського кінного спорту, і великий внесок у нього зробила Українська РСР. 1975 року Київ приймав ще один Чемпіонат Європи, з виїздки.

Поки герцог ходив по московській ВДНГ і розглядав апарати у павільйоні «Космос», на київській ВДНГ ішли останні істеричні приготування. Той же Гусєв з усмішкою розповів, як дізналися в Києві про чемпіонат за три місяці, як не розуміли, в яку сторону бігти, як намагалися приживити дерен на полі для конкуру, а покриття відмирало… Нарешті все було підготоване до початку змагань. В інтерв’ю Гусєва тут починається якась плутанина, мовляв, герцог Единбурзький прилетів у Бориспіль з Лондона за штурвалом приватного літака, тому що у війну був льотчиком. Ні, Філіп прилетів з Москви, у війну він був моряком, авіацію ж освоїв пізніше. Принцеса Анна, єдина дочка Філіпа та Єлизавети, якій тільки-но виповнилося 23 роки, прибула до Києва трохи раніше. Вона розділяла любов своєї родини до кінного спорту, була чемпіонкою Європи 1971 року і мріяла про Олімпіаду, але у 1976 році в Монреалі виступила не надто вдало.

Герцог Единбурзький оселився у резиденції на вул. Рози Люксембург (тепер Липська), принцеса та члени команди у готелі «Москва» (тепер «Україна»). Гусєв кормив герцога у ресторані «Прага» на ВДНГ – звісно, «набором туриста»: борщем, котлетами по-київськи й горілкою з перцем. Герцогу подобалося все. Напередодні змагань відбулося урочисте знайомство зі спортсменами в Жовтневому палаці, про це розповідає Юджин Папуша, астропсихолог і поет, а тоді нормальний київський студент, який допомагав у пресцентрі (щоправда, у свої спогади він вставив без лапок слова Володимира Гусєва, так що джерело трохи сумнівне, але інших бракує).

Титул чемпіона континенту, окрім представників Британії та СРСР, виборювали спортсмени з ФРН, Австрії, Болгарії, Польщі, Швеції. Папуша пригадує свої тодішні відчуття: «В первый день соревнований по выездке мы смогли воочию увидеть великих спортсменов, массу экзотичных болельщиков со всей Европы и насладиться красотой выездки, великолепием и интеллектом лошадей. Да, да, лошадей! От них просто веяло силой, красотой, благородством, выдержкой и умом! И как было приятно увидеть этот симбиоз лошадей и всадников! Я тогда ощутил, что легенды про кентавров были созданы не на пустом месте!»

Змагання йшли впродовж трьох днів: виїздка, крос, конкур. В перший день принцеса Анна стала фавориткою на манежі.

Звісно, Анна не знала нашого прислів’я «не кажи “гоп”, поки не перескочиш». Траса для кроса була прокладена в Пирогово, і найважчою стала перешкода № 2 – дерев’яні бруси понад ровом. На цій перешкоді «зламалися» двадцять спортсменів з сорока трьох. Збереглися фото і відео стрибка принцеси, яка йшла під № 21. Кінь чіпляється за бруси, Анна летить шкереберть. До неї збігаються люди, і першим підбігає суддя Олексій Григорович Таманов. Однією рукою він тримає за повід коня, другою намагається підтримати принцесу, яка наближається, кульгаючи.

Але вона не потребує помочі і, розлючена, залишає трасу у супроводі журналістів, фотографів і зацікавлених таким афронтом київських жіночок із сумочками. Звісно, для спортсменки це було не перше падіння, що індиферентно підтвердив і герцог Единбурзький, який разом з Гусєвим спостерігав перебіг подій у бінокль. Анна забила стегно, але великих пошкоджень не зазнала, а от інша британка, Джанет Ходжсон, падала двічі, пошкодила обличчя, зуби й змагалася через біль, за що отримала нагороду «За хоробрість».

Золоту медаль Чемпіонату Європи отримав радянський спортсмен Олександр Євдокімов, перемігши головного суперника з ФРН. У загальнокомандному заліку спортсмени з ФРН все ж таки стали першими, друге місце посіли кінники з СРСР, третє – з Великобританії.

На честь чемпіонату були випущені сім значків, металеві та пластмасові, та пам’ятна медаль.

А ще – маркіровані конверти авторства художника Б. Трифонова, які гасили на пошті ВДНГ і на Головпоштамті штемпелем «СССР, Чемпионат Европы по конному спорту 5–9.IX.73. Киев – Почтамт – Київ».

Ну а що кияни, як вони запам’ятали ті вересневі дні й справжню принцесу?

«Я помню эти соревнования. Папа меня повел. Мы были на ВДНХ. Помню, что ожидала увидеть принцессу такую, как в сказках, а она была ничем не приметная … – все наездники были в похожих нарядах, и красотой она не особо отличалась. Запомнились холеные лоснящиеся лошади с туго заплетенными гривами, запах травы и выбитого копытами дерна».

«Я теж бачила іі зблизька після травми. Йшла, трохи накульгуючи. Светрик-самов’язка, ношені брюки, підтоптані (мабуть, взула розношені через травму) підбори. Звичайний просто зручний одяг. Дуже йшло врозріз із моєю радянсько-дівочою уявою про принцесу. А ще впав у око чудовий ніжний колір обличчя і попелясто-золотаве волосся, перетягнуте зав’язочкою з маленькими перлинками».

 «Я теж була присутня на тих змаганнях. На другий день після свого падіння на польових випробуваннях, принцеса трималася в сідлі впевнено, але вся щока була синя – це було видно нам з трибун».

Текст: Марина Полякова

Зображення з відкритих джерел