Хрещення Господнє, яке відмічали 6 січня за старим стилем, завершувало різдвяні свята.
У Києві та на Київщині Водохреще проходило з розмахом, всяке було – і маскаради, й «Кутила мученикъ», і стрілянина.
Містянам окрім традиційних релігійних заходів пропонувалися й інші розваги. З відомою долею іронії зауважимо, що бідні люди мали пити «тверезий» чай, а багаті – танцювати у дорогому готелі. Так, 6(19) січня 1902 року у Києво-Лук’янівській народній чайній відбулося «народне читання» за програмою: 1) «Явлення Христа народу», 2) «Хрещення Господнє», 3) «Перехожий», розповідь Григоровича «с соответсвѣнными свѣтовыми картинами». Вхід був безкоштовний.
«Народна чайна» – то окрема цікава історія. Вона з’явилася на Лук’янівській площі 1897 року. А 1902 року був збудований за проєктом інженера Михайла Артинова Лук’янівський народний будинок Товариства піклування про народну тверезість (зараз вул. Дегтярівська, 5). Там дійсно наливали чай за 4 копійки, а ще годували у їдальні, вчили у вечірніх класах, давали нічний притулок тощо.
Поки народ чаював, «Гранд-Отель» на Хрещатику, де тепер Головпоштамт, – одних з найдорожчих готелів Києва, ціна люксу в якому доходила до 30 рублів (ванна, телефон, прислуга говорить на всіх мовах), – запрошував увечері на маскарад: «Сегодня по случаю маскарадовъ ресторанъ открытъ до 4 час. ночи и оркестръ испанскихъ студентовъ будетъ играть тоже до 4 час. ночи». Відбувся традиційний бал-маскарад і у Київському купецькому зібранні (нинішня Філармонія), причому кожний член зібрання міг провести по контрамарці двох дам.
Але незрозуміло, як співвідносилися бали на Водохрещі з забороною гучних веселощів? Адже 1 липня 1900 року газета «Киевлянинъ» надрукувала Циркуляр департаменту поліції губернаторам, градоначальникам та обер-поліцеймейстерам № 3725, який нагадував, що «всякія общенародныя забавы и общественныя увеселенія, въ томъ числѣ театральныя представленія, концерты, маскарады и разныя зрѣлища, воспрещаются» напередодні великих церковних свят, на самі свята, на Страсному тижні, а також по других релігійних датах. Мабуть, і тоді обходили закон…
6 січня 1906 року маленьких киян у знаменитому цирку Hippo-Palace на Миколаївській вулиці (нині Архітектора Городецького) чекала «электрическая елка съ безплатными игрушками, катаньемъ, танцами, шествіемъ, цирковымъ представл. и пантомимой», причому дитячий квиток коштував половину від дорослого.
У Хрещенський святвечір 1907 року Театр Бергон’є (нині театр ім. Л. Українки) демонстрував фарс з чудовою назвою «Кутила мученикъ», а після нього аж до третьої години ночі проводив бал-маскарад з боєм квітів (що б це не значило) та чотирма призами. Квиток для чоловіка коштував 1 рубль 25 копійок, а для дами чомусь значно менше, 75 копійок.
Київська губернія теж гуляла! 10 січня 1900 кореспондент «Кіевлянина» розповідаючи про прикру подію, що трапилася у містечку Іллінці, почав так: «Рождественскіе праздники закончились у насъ немного печально»… Що ж трапилося? На Водохреще під час занурення хреста священником зчинилася серед півчих колотнеча, і хтось крикнув, що півчого застрелили. Дійсно, на льоді лежав «окровавленный парень, лѣтъ 17, прекрасный пѣвчій». В лікарні з’ясувалося, що поранений він не смертельно. Юнак став жертвою звичаю, який більше пасував би Дикому Заходу, – влаштовувати стрілянину під час освячення води. Причому стріляти потрібно під самим вухом панотця!
«Нашъ крестьянинъ привыкъ думать, что если онъ невзначай не выстрѣитъ вблизи священника, то и кутья не будетъ прочною и въ селѣ будетъ какой нибудь моръ или неурожай, – словомъ, неблагополучіе. Обстановка для созданія «несчастныхъ случаевъ» самая удобная. Мужичекъ держитъ со взведеннымъ уже куркомъ подъ полой своего кожуха плохую “гакивныцю” и хочетъ удивить всѣхъ своимъ неожиданнымъ искусствомъ, а вокругъ него густая толпа народа».
Зимові свята 1915 року вже були зовсім не такими безжурними, як раніше. Йшла страшна війна, майбутнє вкривала темна завіса. Ці настрої добре читаються у невеликій оповіді «Бесѣда. Крѣещенское гаданье» за підписом «Неизвѣстный», яка була надрукована у газеті «Киевлянинъ». Немолоді члени Київської міської думи та управи намагаються побачити у дзеркалах, що буде з ними далі, але бачать тільки безлюдну вулицю, собаку, мряку, пустий вагон…
А далі було от що. Графиня Ольга Сіверс опинилася 1919 року у полтавському місті Гадячі і на Хрещення записала у щоденнику: «Вскоре прошел другой попик с недовольным видом, говорят, большевики не разрешили служить всенощную, несмотря на канун Крещения, и велели идти домой. Узнав, что сегодня, по обычаю на Украине, варят кутью, большевики говорили: “Мы вам устроим сегодня кутью!” Что это означает – неизвестно».
Текст: Марина Полякова
Зображення з відкритих джерел
