Слово у мистецтві, тварини поряд з нами, золотий фонд графіки та китайські жінки у Ханенків – Марина Полякова розповідає про найкращі київські виставки.
Інститут проблем сучасного мистецтва (вул. Є. Коновальця, 18 д)
Інститут у співпраці з ArtBureau і TUASHO відкрив «лінгвістичну» виставку. Вона присвячена мові, словесній комунікації. Ми пам’ятаємо, що семіотика, тобто наука про знак, народилася з лінгвістики, а образотворче мистецтво будується на знаках, отже зв’язок прямий. Інше питання, як мову осмислюють художники, як можна виразити образно те, що мовлення є особистим досвідом, як суб’єктивні «мови» складаються у соціальні конвенції, чи є таке явище, як візуальний соціолект… У виставці беруть участь молоді художники (живопис та відео): Тарас Гайда, Ріта Майкова, Лесь Панчишин, Євген Лапченко, Sasha Q, Loa Piontkovski, Жанна Подобед, Ігор Бондаренко, Олександр Гребенюк, Владислав Мельник, Дар’я Дрожденко, Єгор Паркер, Дарина Хараман, Юрій Болса, Юлія Шуткевич.
The Naked Room (вул. Рейтарська, 21)
Книга Євгенії Білорусець «Цикл лекций о современной жизни животных» тільки-но вийшла з друку. В ній поєднані тексти та світлини (бо Євгенія письменниця й фотографка) про людей та тварин, і ракурс увесь час змінюється – слово дається то людині, то тварині. Виставка в галереї присвячена саме фотографічній частині книги й досліджує те, як Євгенія працює з зображенням, виокремлює особливості фотографії як медіуму, як техніки. Тварини, котрих зобразила авторка, живуть поруч із нами, люди можуть як заподіяти їм шкоди, так і врятувати. Зокрема, Євгенія співпрацювала з Командою порятунку тварин Kyiv Animal Rescue Group, про яку ми писали, а також з іншими організаціями та активістами.
Шоколадний будинок (вул. Шовковична, 17/2)
Молода художниця Анна Верещака (AnnaVeriki), майстриня монументального живопису, поєднала гладку, стриману фактуру емалі з «нервовим» акрилом. Вийшла монохромна розповідь про людей: емоційних, недосконалих, привабливих, різних. Наскрізний мотив (гранично втілений у колючому дроті) – колючки, великі, гострі, темні, націлені на біле, м’яке та беззахисне тіло. Художниця так пояснює їх присутність: «Це – універсальний символ. Для когось він означає безпеку, а для когось – навпаки. Є дуже багато «колючих» людей: декому це подобається, а хтось просто боїться. У такий спосіб я просто вивчаю людей. Усі вони – дуже прості й занадто складні водночас».
Музей-квартира Павла Тичини (вул. Терещенківська, 5, кв. 1)
Музей-квартира спільно з Національним музеєм Тараса Шевченка та Музеєм гетьманства відкрили виставку графіки «Я твій, Україно, навіки!», присвячену 80-річчю Василя Лопати. Твори Василя Івановича відомі абсолютно всім, кожен тримав їх у руках, – він був співавтором перших українських гривень. А ще багато років віддав книжковій графіці, ілюстрував твори Франка, Тичини, Гончара, Гоголя, Шевченка, його роботи увійшли до золотого фонду української графіки.
Музей Ханенків (вул. Терещенківська, 15-17)
Якщо ви хочете більше дізнатися про місце жінки у суспільстві Китаю від XVIII до початку XX століття і про те, як жінка була відображена у мистецтві, завітайте на цю тонку та вишукану виставку. Більшість творів походять з колекції китайського мистецтва подружжя Жаспар, зібраної в Шанхаї в середині минулого століття. Тонкі обличчя з вузькими очима, чудернацькі зачіски, розкішні гаптовані та вишиті кольоровими нитками шати або бідне селянське вбрання, музичні інструменти, птахи, квітучі дерева, віяла, вази, відкриті вдалечінь вікна… Жінка у світі та світ жінки, здається, маленький та обмежений, в якому панують чоловіки. Це для них, майбутніх прискіпливих обранців, дівчата туго бинтували ніжки, калічили себе задля дурних канонів краси і потім могли тільки сидіти серед квітів, немов хатні прикраси. Так було, але було не тільки так. Попри традиційність суспільства, жінки знаходили свій шлях – і в колекції поряд з жінками-богинями є зображення жінок-воїнів.