Інший Київ продовжує збирати українську поезію воєнних днів. Інколи рядки такі пронизливі та гіркі, що немає сил їх читати, інколи ніжні, інколи смішні. Але всі вони – чесні, створені тут і зараз, народжені зі смутку та надії. Коли ми публікували минулу добірку, українці тільки чекали на перелом у війні, сьогодні він уже реальний. Україна жива, вона віршує, вона переможе.

 

Катерина Міхаліцина

Чаплине

«летіла чапля та й над полями.

летіла чапля, плакала чорно.

а в тої чаплі ракета в серці.

а в тої чаплі підбитий поїзд.

а в тої чаплі помста у дзьобі.

а дзьоб той довгий, ускрізь дістане..»

співала, сидячи на пероні,

простоволоса жінка над тілом сина.

а всюди дими стояли і зойки.

тільки вона сиділа, така незбагненно красива,

така нетутешня, на небо схожа.

а в небі сонце ходило босе

і спотикалось об залізяччя.

довкіл змішалось людське і боже

зійшло із рейок,

пішло на шмаття,

на тлін,

на попіл,

на не прощення.

і тільки простоволоса матір

гойдала сина в руках.

і щемне

співала слово своє про чаплю.

а в чаплі тої помста у дзьобі.

а дзьоб той довгий –

ускрізь дістане..

 

Тетяна Юзвяк

я знаю про спів пташок там

де йдуть бойові дії

вони так відчайдушно щоранку пишуть свою пісню

що мене це лякає

я знаю про колір квітів там

де йдуть бойові дії

їхні пелюстки густо вкриті росою

колір вразливіше глибший

аніж у тих що ростуть на подвір’ї батьків

я знаю про велич дерев там

де йдуть бойові дії

ріст їхнього гілля бентежить

наче прагнуть руками дістатись неба

схопити за ноги Господа

й висіти в просторі щоб закривати воїнів

я знаю про сонце там

де йдуть бойові дії

про палюче проміння його ранніх світанків

про тьмяне світло чорного вечора

сонце мовчки сідає на ґанку

де люди залишили втечу/свої речі/старий молитвенник

я знаю про дим

про вибухи й втрати

про голодного пса що сидить коло хати разом із сонцем

…

а хочеться все відмотати назад

як колись зі старою касетою

і не відати

і не видіти

всі ці дивні маски війни

 

Аркадій Штипель

дивний устрій

живих істот

дихання

кровообіг

травлення й випорожнення

гра м’язів

усі оці залози

хімія ферментів

гормонів

мережа нервів

із безліччю чутливих кінчиків

диво зору

мозок!

тим паче наш людський

розуміння

уява

мовлення

усі наші слова

що ми їх щодня вживаємо

обкатані мільйонами померлих вуст

як морські камінці

що їх демосфен тримав у роті

щоб виправити дефекти вимови

 

…лунає вибух

 

Олег Коцарев

Харківський час

У далеких примітках

історії важкої війни

ми зустрілися з нею

на темній тиловій вулиці

в неясному очікуванні автобуса,

як це буває в такі часи.

Мало що нас єднало,

крім короткої,

мов липнева пляшка води,

розмови.

Тоді наше з нею

рідне місто Харків

росіяни взялись обкидати ракетами

рівно о 23 годині

навіть жартували, що

23 година за харківським часом

може настати

в будь-якому місті й селі,

будь-коли,

миті тієї, як туди

прибуде російська ракета.

А тепер раптом усе зсунулось,

ракети почали літати

о четвертій ранку,

хронометри харківського часу

перевелися,

коліщатка під циферблатом

ковідно хрипіли.

Вона стискала в руці ручку,

хоч і не писала

нічого,

й сказала:

«Ненавиджу їх!

Із кожним ударом все більше!»

Я мовчки кивнув,

якась машина фарами

показала на великій порожній

стіні автостанції

короткий чорно-білий фільм.

«Ні, – говорила вона, – ти не розумієш,

за що я ненавиджу їх».

«Ну як, не розумію?

Смерті, руїни, страшні рани міста,

а якщо ще хтось із твоїх…»

«Я ненавиджу їх –

бо скільки вже всього розбили:

лікарні, трамваї, парки,

церкви, університети,

але ніяк, сволоти,

не влучать у мою школу!».

І вона посміхнулась,

освітивши своєю посмішкою

нічну вулицю.

Я помітив навіть,

як з-під липи летіла

жовта зеленоока муха –

до війни мені таких

не траплялося.

 

Борис Херсонський

Война должна продолжаться только на нашей земле.

Ничего не поделаешь – так решили в Кремле.

Дрожи, Украина, в Москве все спокойно спят.

Хорошо, что не спят в Одессе. Хорошо, что Христос распят.

Хорошо, что похожи на зубы зубцы кремлевской стены.

Хорошо, что солдату-грабителю незнакомо чувство вины.

Да, навел за грехи Господь на нас жестокий народ.

Реки крови не глубоки – их переходят вброд.

Ракеты – не журавли, но вот – летят косяком.

Выдуло совесть у братцев губительным сквозняком.

Прыгает на батуте, веселится тиран.

Полон отборной ненавистью русский телеэкран.

Русская осень не лучше. чем была их весна…

Эта война – всем бояться, всем – пытка лишением сна.

Всем – сняться с места, всем – бежать кто-куда.

Лучшие в мире мишени – села и города.

Но известно лишь черту в аду и ангельским небесам –

внушающий страх другим еще больше боится сам.

Как иным палачам не спится ему по ночам.

Врачи приходят к нему. Он не ходит к врачам.

Не беги от смерти – она остановит тебя на бегу.

У нее есть важное дело и ты у нее в долгу.

Охрана или охранка, шпили и купола –

дела, как сажа бела. Гори, товарищ – дотла.

 

Юлія Ілюха

Сашку Махову присвячується

здрастуй, мамо, пам’ятаєш мене – я твій син

життя закрутило обох, наче гірський серпантин

і з тобою тепер ми по різні сторони барикад

хоча небо над нами одне, бачиш який зорепад

ти в дитинстві колись називала мене кошеням

знаєш, як котики вправно риють окопи, мам

котики в землю углиб вгризаються, ніби кроти

бо це наша земля – і вона буде нас берегти

мамо, час страшний віддаляє нас від колишніх нас

та допоки у жилах моїх поклик крові твоєї не згас

я буду писати тобі короткі, як шот у барі, листи

хоч ти й не молилась за мене, бог мене захистив

мамо, твій голос порожній, як пересохла ріка

називаєш каратєлєм, кажеш, прокляті ми на віка

скаржишся, плачеш, що син не за тих воював

це ти помилилась, обравши невірну дорогу, мам

мамо, на могилах за нами вітер хита прапори

говори зі мною хоч іноді, хоч про щось говори

поки я ще живий і не стерлись риси мого лиця

я твій син, я твоє кошеня – до свого кінця.

 

Дмитро Лазуткін

Вугледар

що ми вимовимо окрім прокляття

на що ми здатні окрім ненависті

 

щоразу наближаючись до лінії фронту

я хочу взяти в руки автомат замість мікрофона

але кажу собі – ти маєш розповісти про них

я кажу собі – ти тут один такий то роби що мусиш:

став дебільні запитання

вичавлюй емоцію висмоктуй людяність

створюй контент

 

нехай розкажуть

як послизалися на вивернутих кишках

як з каски витікав російський мозок

як всі ми ржали коли вона казала –

це весь інтелект російської федерації який маємо у наявності

 

я замилю ваші обличчя

я прикрию обриси смерті

на фабриці брехні й цинізму

я стану за свій верстат

дмитро лазуткін

онук льотчика другої світової

великої вітчизняної як виявилося – не останньої

 

який у сім років розпитував діда

чи він вбивав людей своїми бомбами

 

який у десять років купив газету український націоналіст

який у двадцять років танцював на рейві у майці зроблено в срср

але у тридцять – бився з ментами

і у 2014-му також

хотів понад усе – розвалити табло мусору в шоломі

 

я думаю зараз – що нас усіх єднало

я думаю повсякчас – якими вогнями сяяла наша любов

якими жаринами запалювала планету наша лють

 

ми провалили свої іспити так бадьоро

ми зіпсували свої біографії так грайливо

 

і ось тепер

коли сатана будить моїх дітей серед ночі

я їду в бусі пофарбованому у зелений колір

з такими ж неадекватами як я

з такими – з якими не соромно й померти

 

ангелик зі штабу сухопутних військ

якась невимовно красива дівка у військовій формі

розвідник з суворим обличчям

цей народ з поганим музичним смаком

і чіткою громадянською позицією

 

високі дерева нас підтримують

теплий асфальт нас підштовхує

невідомість – зустрічає

 

тож будемо уважними

будемо наполегливими

бо ставки зроблено

бо крутиться рулетка

і працює камера

 

ми такі охуєнні

що не можемо програти

ми такі охуєнні

що будемо жити вічно

 

Артем Азоян

Тривожне місто грає вилицями,

Війна сьогодні не в кіно.

Мої знайомі стали вулицями…

Привіт, не бачились давно.

В минулі дні з думками-стервами

Собі я зраджував, бува.

Мої знайомі стали скверами…

Там діти бігають. Овва!

Свої зусилля розпорошую

Поміж багна щоденних справ.

Мої знайомі стали площами…

Я навіть не розпочинав.

Десь до руїн надія тулиться,

Іду за нею слід у слід.

Мої знайомі стали вулицями…

Давно не бачились. Привіт!