Культура абстракції, богомол у храмі природи, знаки родом із Трипілля, музейний фронт, «Азовсталь» і «заблюрені» бійці – Марина Полякова зробила добірку найцікавіших виставок Києва.
Білий Світ (вул. Пушкінська, 21 а)
White World приємно здивував – запросив метра вітчизняного мистецтва Володимира Цюпка. Лідер одеського абстракціонізму, учасник неофіційного художнього життя 1960–1970-х років, майстер монументально-декоративного мистецтва, Володимир Цюпко є значною фігурою української візуальної культури. У розповіді про експозицію, до якої увійшли нефігуративні полотна різних років, слово «культура» є, мабуть, найважливішим. Те, як Володимир Федорович працює, як він створює кожну картину, є уроками високої професійної культури. Розглядати його живопис треба не тільки з певної відстані, а й зблизька, щоб побачити, як нашаровуються фарби, як з-під верхнього шару проглядають нижні, – і вони є повноправними членами тієї історії, яку розповідає автор. Володимир Цюпко полюбляє шрифти, але ці літери тут не складаються у тексти, вони створені, щоб бачити їхні внутрішні зв’язки, їхню спорідненість ось з цим блакитним або помаранчевим тлом, їхню струнку красу. Прості композиції й складні, яскраві кольори й біла фарба, відкриті до глядача й загадки, візуальні обманки – виставка з підкреслено нейтральною назвою «Без назви» точно потребує повільного споглядання.
Триптих Арт (вул. Десятинна, 13)
Живопис Олексія Литвиненка – музика, передана засобами образотворчого мистецтва. Музика людини й музика природи, скрипка, орган і вітер, що шелестить в очеретах, у кронах дерев, грає на флейті між пухкими хмарами. Яку музику можна почути подумки на новій виставці живопису Литвиненка «PAST.FUTURE»? Ці могутні стовбури, покручені роками й вітрами, переплетене у небі гілля, тріщини кори, тонкі травинки між грудками сухої землі, золоте, синє, червоне – звучать урочисто й піднесено. Художник і мистецтвознавець, виставку якого ми нещодавно тут бачили, Андрій Гуренко так написав про ці картини: «Незважаючи на “портретну” конкретність, магія живопису підносить зображення до практично символічного звучання, витісняючи ознаки буденності. Литвиненко – стихійний вірянин-міфолог природи. Всі об’єкти його живописних штудій перетворюються на героїв міфу, написаних (в усіх сенсах) з великої літери. Дерева побачені очима дитини як могутні велетні. Вони обіймають цілий Всесвіт своїми руками-гілками, захищають, але не закривають світло. Перші ніжно-зелені пагони уособлюють дорослу радість від весняного циклу відродження життя. Що ж залишається у проміжку між Було і Буде? Відповідь, напевно, знає богомол, що дивиться на нас із полотна, але він мовчить… У храмі з дерев і трави, побудованому художником, він вочевидь має притаманний і відповідний сан, тоді як глядач лише гість, прочанин, що прийшов зустріти його допитливий погляд».
Галерея «Лавра» (вул. Лаврська, 7 б, вхід з пров. Лаврського, 9)
«Килими» і «знаки» – це ті концепти, з якими Наталія Корф-Іванюк працює давно і послідовно. Її новий проєкт «Знак» – діалог між сучасним мистецтвом та трипільською культурою, яку так полюбляє українська інтелігенція. В експозиції представлений новий масштабний живопис Наталії, створений в оригінальній авторській техніці «живописний рельєф», та трипільська кераміка з приватного музею (Канів). «Мій килим – це не просто гра кольору та форми на площині, це історія, зафіксована в символах і знаках, – каже художниця. – Перші спогади дитинства, килими на стіні, бабині рушники, вишивка хрестиком, штопання з наперстком, земля, що напровесні спрагла й чорна, осінні яблука, що пахнуть льохом, руки матері, сподівання жінки при надії, перша колискова, будні, свята і знову будні – то все життєвий цикл. І ця предковічна любов тягнеться незримою ниткою від зародження Божого світу. Я лишень намагаюсь вирвати із темряви забуття ці образи, перекладаючи їх мовою кольору і форми, надаючи їм ЗНАКОВОСТІ, розвиваючи високу традицію, котру нам полишили предки». Виставка триває до 20 жовтня.
Національний музей історії України у Другій світовій війні (вул. Лаврська, 27)
У День захисників і захисниць України відкрився виставковий проєкт «Музейний фронт» у просторі Нижньої Московської брами ХVІІІ століття Печерської фортеці. Тут представлені свідчення, задокументовані українськими військовими. Упродовж квітня воїни-зв’язківці Головного інформаційно-телекомунікаційного вузла (ГІТВ) об’їхали більшість населених пунктів Бучанщини та Вишгородщини, що постраждали від війни. «Трофеями» цих польових виїздів на колишні позиції російських військ стали сотні речових та друкованих джерел. Виставка має кілька тематичних блоків. Одна частина – це ворожі одяг, взуття, предмети побуту, фрагменти військового спорядження та зброї, документальні матеріали й зразки пропаганди. Інша – світлини та відео, які відображають епізоди роботи воїнів із фіксації російських злочинів та збереження свідчень про них.
Portal 11 (вул. Трьохсвятительська, 11)
Організатори виставки вбачають у маріупольській «Азовсталі» унікальне антропогенне явище і розглядають її в різних контекстах. Як промисловий гігант з багатою історією. Як місце подвигу, але й, на противагу, місце великої трагедії. На кожному етапі історії існування цієї промислової фортеці митці відображали її у своїх творах, і картини, скульптури, пісні, діорами, фотографії, гравюри стали пам’ятниками історії заводу. «Азовсталь» є частиною нашої культури та історії, що відображена в мистецтві, а сьогодні відбувається переосмислення цього об’єкту. В експозиції представлені офорти художника Віктора Віхтинського, скульптури Михайла Грицюка, акварелі Миколи Кутняхова.
Арт-простір «Мала Опера» (вул. Дегтярівська, 5)
Олег Сай – київський фотограф, який досліджує внутрішній світ людини через портрет, стріт, тревел та документальну фотографію, а також експерименти з мультиекспозицією. Антон Литвин – Перший Постмодерніст бригади. Наразі несе службу в ЗСУ в складі 95-ї ОДШБр на Херсонському напрямку. Сьогодні відкривається їхній спільний фотопроєкт, що відсилає до відомого засобу «заблюрення», розмивання, яким прикривають чутливі зображення. Олег Сай говорить: «Представлені роботи – це мої роздуми на дану тему, адже навіть за простими фотографіями втомлених бійців, зброї чи техніки все ще стоїть війна… Фотографії, люб’язно надані моїм товаришем Антоном з передової, були трансформовані мною вручну, без використання цифрової обробки, щоб досягти аналогового блюру, який надає зображенню цікавого ефекту “об’єму” і в той же час дозволяє зрозуміти сюжет…» Виставка триватиме до 10 листопада.
