5665, пекло і рай, паризькі ню Глущенка, залізний слоник посеред війни, Шевченко з Бородянки – Марина Полякова розповідає про найкращі виставки київського тижня.

White World (вул. Є. Чикаленка / колиш. Пушкінська, 21 а)

Окрім того, що у день відкриття виставки галеристу і художнику Олександру Яновичу виповнилося 56 років, а невдовзі директор Київської картинної галереї й художник Юрій Вакуленко буде святкувати 65 (що і дало назву виставці), між цими людьми та їхніми родинами ще декілька перехрещень у датах і подіях. Колода тасується дивно, а нам залишається милуватися плутаниною кольорових ниток долі. Від виставки таке ж враження – дивна, химерна, вигадлива плутанина кольорів, тем, сюжетів. Калейдоскоп дорогоцінних скелець («темний» зал – справжній атракціон світлових ефектів, як на головному фото). Подорож крізь роки (адже тут є й давні роботи Вакуленка). А ще, і це дуже красиво, подекуди спалахує те, що можна назвати передбаченням важкого 2022 року. Тільки подивившись на дату створення, розумієш, що це дійсно артистичне натхнення, творчі «вібриси», які прощупують минуле й майбутнє, змішують у нову субстанцію особисте й загальне.

Триптих Арт (вул. Десятинна, 13)

Ігор Херсонський – художник із Дніпра, і «Between Hell And Heaven» його перша персональна виставка живопису у Києві (торік у майстерні Катерини Ситої демонструвалися колажі). Свою художню мету він описує так: «Не зображувати дійсність, а створювати образи, які уловлюють дійсність та сенс, поєднуючи при цьому концептуальність з живописом». Роботи Ігоря, на позір дуже прості, ніби рамка оператора вихоплюють фрагменти повсякденності – сніданок на маленькій кухні, вечірня кімната із зеленими шпалерами, чоловіча фігура у синіх «треніках» на софі – і підіймають рутину на щабель вище в ієрархії сенсів. Галеристка Тетяна Савченко розповідає, що побачила твори Ігоря у соцмережах і зацікавилася свіжістю, оригінальністю авторського погляду. Вона вбачає в них впливи «української нової хвилі», того вибуху, насамперед концептуального, який стався наприкінці 1980-х років. Виставка триватиме до 25 листопада.

Ню Арт (вул. М. Грушевського, 28/2)

Якщо стилізованих ню Ігоря Херсонського вам буде замало, відвідайте виставку «Жіночність. Микола Глущенко та Володимир Колесников», у якої навіть є вікові обмеження 12+. Це частина нового масштабного проєкту галереї, присвяченого переосмисленню творчості видатного художника Миколи Глущенка сучасними митцями. Представлена серія літографій Глущенка «12 ню», яка була надрукована 1928 року в Парижі та справила велике враження на французів. Своє бачення серії «12 ню» показує київський живописець Володимир Колесников у роботах, створених 2022 року. Обидва майстри відшукують жіноче начало і милуються красою тіла. Виставка триватиме до 3 грудня.

Арт-фундація «Дукат» (вул. Володимирська, 5)

Для Сергія Захарова все те, що відбувається в Україні з 2014 року, має особистий вимір – він народився і вчився у Донецьку, після окупації міста росіянами чинив спротив через стріт-арт, був схоплений і пережив катування. Війна наче женеться за ним, за такими як він, що виїхали на вільні українські землі, – і сьогодні знову переживають біль і розпач 2014-го. З лютого Сергій почав створювати «нуарні» роботи, гротескні кадри нової війни. Застиглі у жаху дитячі майданчики, покинуті малюками залізні слоники поряд зі зруйнованими багатоповерхівками, могили прямо у дворах, «зебра» на перехресті, що прийняла останній крок людини, яка за мить загине. Сергій констатує факти, його живопис багато в чому документальний, він важкий. Але є в цих роботах щось внутрішньо сильне, таке, що каже: це тимчасово, все закінчиться, проте ми запам’ятаємо. Також в експозиції присутні створені у 2014–2021 роках полотна з чималою долею сюрреалізму.

Національний музей Тараса Шевченка (бул. Т. Шевченка, 12)

Благодійний фонд «Сучасна Україна» у співпраці з фундацією «КультАура» презентував національний проєкт «Велика Сімка 2.0», де представлені твори Олександра Архипенка, Михайла Бойчука, Анатолія Криволапа, Казимира Малевича, Георгія Нарбута, Марії Примаченко, Тараса Шевченка. Вперше в одній експозиції об’єднані семеро митців, які увійшли до рейтингу «Топ-100 великих українців» за версією журналу «Новое время» (та за результатами голосування сотні експертів). Юрій Комельков, засновник фундації «КультАура», каже: «Ворог не вміє воювати на полі бою, але з особливою жорстокістю знищує ракетами та бомбами нашу культурну спадщину. Зруйновано музей Марії Примаченко, розстріляно церкву в селі Липівка Макарівського району Київської області, розписи до якої декілька років створювали Анатолій Криволап та Ігор Ступаченко. Розписи значно пошкоджено. На всіх окупованих територіях руйнуються пам’ятники Тарасу Шевченку…. Масштаб знищення нашої культури значно більший, аніж в 30-ті роки XX століття. Що це, якщо не «Розстріляне відродження 2.0»? До експозиції зокрема включені розстріляний пам’ятник Тарасу Шевченку з Бородянки та  фотодокази розстрілу церкви у селі Липівка.

Музей-майстерня І. П. Кавалерідзе (Андріївський узв., 21)

І ще про «Розстріляне відродження»… Україна кожного дня втрачає людей, у чомусь, хоч маленькому, талановитих, і серед них художників, – які вже ніколи нічого не намалюють. Віктор «Gibson» Налапший був творчою людиною, бачив та відчував світ особливо. 30 серпня він загинув під Херсоном. Залишилися його абстрактні роботи, в яких бринить музика Всесвіту. У своєму Інстаграмі Віктор написав: «Ми споглядаємо очима Творця», – і це той самий антропний принцип, яким людство втішає себе у безкінечному Космосі. Космосі, який зараз бачить спалахи вогню на нещасній планеті, що ніяк не може заспокоїтися. А ще Віктор говорив: «Коли творю, крізь мене проходить безкінечний потік і я лиш передаю його». Зануритися у потоки світла, побачити абстрактні роботи художника і доторкнутися до тепер вже вічного його життя можна до 20 листопада (виставку продовжено).