Багатоликий Тістол, віддзеркалення, De Profundis, жінки та війна, чесний наїв і біль від Еда – Марина Полякова розповідає про найцікавіші виставки Києва.

Галерея мистецтв «Лавра» (пров. Лаврський, 7)

Мистецтвознавиця Олеся Авраменко презентувала в галереї монографію «Тістол» і в якості кураторки відкрила виставку, де представлені два проєкти Олега Тістола: «Тіні» та «Ай-Петрі». Дамо їй слово: «“Тіні” – серія дещо тривожних портретів київської інтелігенції близького художнику кола, створена за допомогою яскравого світлового променя, що окреслював чіткі абриси персонажів на полотні й нівелював деталі та подробиці. Предмети змальовані не стільки завдяки грі, як змаганню чи боротьбі світла й тіней – нібито реалістично, бо ж абсолютно точно, навіть документально, але виглядають вони зовсім нереально. Ефект відбувається завдяки безальтернативному потоку світла у темряві, що змушує їх по-інакшому являтися й набувати несподіваних, незнаних форм, смислів, відчуттів (фрагмент експозиції на головному фото). Цей проєкт обірвався 24 лютого 2022 й поступився місцем спочатку напруженій візуальній мовчанці, кількатижневій стресовій паузі художника. А потім – з’явилася рятувальна для митця ідея – низка композицій із зображенням однієї з найвідоміших і знакових гір Криму – Ай-Петрі. Десять, двадцять, сто… Тепер вже мало не триста. Кількість полотен і неповторність їхнього вирішення вражає. Закономірно виникає питання про те, чи має проєкт певні рамки. Художник відповідає: “Так! Проєкт завершиться, коли на вершину Ай-Петрі буде повернено український прапор!”»

Imagine Point (пр. Голосіївський, 86/1)

«Відображення тіла на поверхні води створює ефект віддзеркалення – таким чином, ти бачиш своє відображення, що синхронно повторює твої рухи. Відбувається повне занурення в Неї, тобто, в Себе. Я – Вода. Вона – Тіло», – пишуть організатори виставки «Синхронне плавання», на якій представлені роботи Віри Мінайлової та Руслана Тремби. Фотографка Віра Мінайлова – внутрішня переселенка, переїхала до Ужгорода із Запорізької області, рятуючись від бойових дій. Закарпатський художник, графік і скульптор Руслан Тремба закінчив кафедру художнього скла Львівської академії мистецтв, живе й працює в Ужгороді. Віддзеркалення – чи не найголовніша метафора цього мистецького проєкту. У ньому віддзеркалилися долі двох майстрів, а у виставковому просторі, де багато повітря та гучних пустот, взаємно відбиваються, перегукуються великі роботи, наповнені експресією кольорів і стислою напругою удаваної нерухомості.

Арт-фундація «Дукат» (вул. Володимирська, 5)

Арт-фундація «Дукат» спільно з Меморіальним центром Голокосту «Бабин Яр» представляють виставку фотографій Олександра Джантімірова «Херсон. De Profundis». Олександр Джантіміров, він же Саня Джант – оператор і фотограф, 7–11 червня цього року знімав у Херсонській області наслідки підриву військами РФ греблі Каховської ГЕС. Назва виставки відсилає до псалма 129 (130), 1–2: De profundis clamavi ad te, Domine; Domine, exaudi vocem meam! (3 глибин взиваю до Тебе, о Господи; Господи, почуй же мій голос!). На світлинах Олександра майже немає людей (свідома позиція автора, який бачив чимало людських трагедій за свою подорож), і це надає затопленим краєвидам, вулицям, що стали річками, біблійної суворості, піднесеності, гіркої величності.

Щербенко Арт Центр (вул. Михайлівська, 22в)

На фотовиставці «Жінки та війна. Шляхами тих, хто залишився», представлені роботи Каті Москалюк (Україна) та Міріам Рено (Франція). «В Україні жінки становлять більше половини внутрішньо переміщених осіб (ВПО) і 90 % біженців за кордоном, – пишуть організатори. – Їхній доступ до засобів існування, охорони здоров’я, психічного здоров’я та підтримки захисту був серйозно порушений, що збільшувало їхню вразливість. Багато хто залишився, багатьом довелося поїхати, багато вирішили взяти участь у гуманітарній сфері, щоб підтримати інших в Україні чи деінде. У війни також обличчя жінок, тих, хто потребує підтримки, і тих, хто підтримує. Ми йдемо шляхами тих, хто потребує нашої допомоги, у колективних притулках, у містах, у сільській місцевості, а також шляхами тих, хто вирішив взяти на себе зобов’язання підтримувати інших. На цій виставці ви побачите подорожі цих жінок у Чернівецькій, Дніпропетровській, Івано-Франківській, Львівській та Харківській областях. Кожна історія, яку ви тут почуєте, є частиною їхньої реальності».

Національний музей українського народного декоративного мистецтва (вул. Лаврська, 9, корп. 29)

На виставці «Чесний наїв» представлені найновіші полотна, створені ніжинським художником-авангардистом Петром Бойком впродовж 2022–2023 років. Вони репрезентують хрестоматійний декоративний експресіонізм та впізнавану манеру митця. Живопис Петра Бойка – це прикмета часу, адже художник малював життєствердні, щирі картини, коли в майстерні не було світла та опалення, а ззовні лунали сигнали повітряної тривоги та вибухи. Але ці твори значно складніші, аніж репортажний документ. «Насичені яскраві кольори в неймовірних поєднаннях та аплікативність форм, притаманні наївному мистецтву, реалізовані Петром Бойком більш вільно. Підкреслену умовність народного мистецтва митець гармонійно поєднує з класичними постмодерними прийомами», – пишуть організатори. Виставка триватиме до 2 липня.

Національний музей українського народного декоративного мистецтва (вул. Лаврська, 9, корп. 29)

У цьому ж музеї на поціновувачів народної культури чекає виставка «Самчиківський розпис», де представлені 30 робіт художниці Ольги Машевської: картини, хустки, посуд… Самчиківський розпис зародився у південно-східній Волині, на межі з Поділлям, його осередком вважається село Самчики. Характерна ознака «самчиківки» – малюнок зубчастої форми, схожий на гобеленовий. Розпис пережив не найкращі часи, був майже втраченим, але тепер відроджується та досліджується. Художниця розповідає: «З початку повномасштабного вторгнення російських військ на територію України, я постійно малювала. Це як істерична, судомна відповідь на терор. Чим страшніше було, тим більше малювала: зупинки, стінописи, укриття, картини, гільзи, снаряди … Народним мистецтвом лупасила ворога і цим створювала ілюзію безпеки для себе і для інших». Виставка триватиме до 16 липня.

Музей-майстерня І. П. Кавалерідзе (Андріївський узв., 21)

26 червня – День кримськотатарського прапора. На честь свята у музеї продовжено виставку «Topraq» («Земля»). Вона відбувається в рамках серії виставкових проєктів «Крим. Інший погляд». Представлені рідкісні літографії та гравюри європейських авторів XIX століття з приватної колекції мисткині Лери Літвінової, колекція унікальних старовинних мап XVIII та XIX століть з київського Музею Шереметьєвих та сучасна скульптура Леонори Янко, художниці та артменеджерки кримськотатарського походження. Зокрема, про скульптуру «Кримське каміння» вона розповідає так: «Камені – мовчазні свідки всього. Створювала цю роботу, згадуючи свій шлях до Криму, від дитячих мрій, ще в Узбекистані, до загального прагнення кримськотатарського народу до щасливого життя на рідній землі». Виставка триватиме до 2 липня.

Artсховище, кафе «Birma» (вул. Січових Стрільців, 35/1)

Анонс – 26 червня о 17:00 відкриє свій черговий кураторський проєкт в Artсховищі Флора Гаценко. Цього разу буде представлений живопис Едуарда (Еда) Потапенкова. «В той час, коли переважна більшість західних та й деякі вітчизняні галерейні простори озвучують запити художникам на “щось веселеньке”, адже “світ так стомився від війни”, ми пропонуємо “підсилити біль до крайньої можливості” на виставці “Зворотна тяга” відомого сучасного українського художника Еда Потапенкова, який гостро реагує на події сьогодення, – розповідає кураторка. – Адже ми вважаємо, що уникання травматичного досвіду та болю, що його супроводжує, може бути, на перший погляд, рятівним ковтком повітря, а насправді стати протягом, який на короткий час витягне біль як вогонь у зворотній тязі, спровокувавши вибух нової сили, більшої і потужнішої, ніж коли полум’я горить самостійно, поступово стишуючись». Виставка триватиме до 18 липня.