«Крістофер Нолан – чортів геній!», – сказала після перегляду нового фільму Крістофера Нолана наша колумністка Ірина Белан і вирішила написати відгук. Але не як кінознавиця, а як дослідниця сучасної візуальної культури.
Крістофер Нолан – чортів геній! Три години сім хвилин байопіку «Оппенгеймер», де розповідається історія, розклади якої давно відомі, – вони усі померли, – перетворилися на неочікуваний трилер. Неочікувано перетворилися.
Але я хочу говорити про інше. Про те, що побачила десь дуже близько від початку стрічки, під час зустрічі Роберта Оппенгеймера та Нільса Бора, – того самого, чий портрет висів у кабінеті фізики моєї херсонської школи № 30 по вулиці Молодіжна. Те, що я закінчила саме фізико-математичний клас, навіть зараз, через роки, здається мені анекдотичною нісенітницею. Так от, під час зустрічі Оппенгеймера та Бора, останній запитує: «А ви чуєте музику?» Звичайно, Оппенгеймер чує. І ми, до речі, також. Музика Людвіга Йоранссона, автора треків до «Венома», «Мандалорця», «Чорної пантери» (за який він отримав Оскар), переносить нас із кабінету Ернеста Резерфорда (ще один портрет на стіні, але вже у класі хімії, на який я втупляла під час уроків) у місті Кавендіш, де зустрілись Оппенгеймер і Бор.
Переносить до умовного музею, де Оппенгеймер дивиться на картину, а картина дивиться на нього. Це картина Пабло Пікассо, яка зараз знаходиться у паризькому музеї художника. «Жінка зі схрещеними руками» 1937 року – портрет Марії-Терези Вальтер, яка на той час вже десять років була коханкою Пікассо.
Чому тут саме Пікассо? Перше, що спадає на думку, – Оппенгеймер і Пікассо своїми винаходами у фізиці та візуальних мистецтвах підірвали науку і мистецтво, причому Оппенгеймер підірвав і реальний світ також. Друга – обидва були відомі своїми деструктивними стосунками з жінками. Пікассо ототожнював себе з Мінотавром. Ким були для нього жінки – класичними жертвами, які свідомо віддаються чудовиську, або Аріаднами, які проводили художника по його лабіринтах, не даючи можливості загубитися у глибинах божевілля? Це залишиться між ними. Факти говорять самі за себе. Коханка Пікассо Марсель Умбер помирає від туберкульозу через чотири роки після зустрічі з митцем. Марія-Тереза покінчила життя самогубством у 1977 році. Дора Маар опиняється у психіатричній клініці, куди її зачиняє Пікассо. Жаклін Рок, його остання жінка, застрелилась у 1986-му, вже після смерті художника.
У Оппенгеймера начебто все виглядає «скромніше». Джин Тетлок, його коханка, психіатриня, адептка Юнга, членкиня Комуністичної партії США, вчинила самогубство у віці 29 років. Жінка Оппенгеймера Кетрін, також членкиня Комуністичної партії, страждала від алкогольної та барбітуратної залежностей. На рахунку Оппенгеймера декілька зв’язків із заміжніми дамами. Але начебто часи були такі? Наскільки вірно стигматизувати їх нашими напівпуританськими правилами?
Але все-таки, чому ж саме Пікассо? Відомо, що родина Оппенгеймера володіла неабиякою колекцією мистецтва – завдяки грошам його батька, Джуліуса Оппенгеймера, який прибув із колишньої Пруссії до Америки у 17 років, почав працювати у текстильній компанії, поступово перетворившись на одного з найбільших імпортерів тканини у країні, та смаку його матері, художниці Еллі Фрідман. До колекції Оппенгеймерів входили офорт Рембрандта, роботи Андре Дерена, Поля Сезанна, Шарля П’єра-Огюста Ренуара, Жана Едуарда Вюяра, три картини Вінсента ван Гога та одна Пабло Пікассо – за припущеннями дослідників, це була робота «Мати й дитина», створена художником у 1901 році, під час блакитного періоду.
Тут мені дуже кортіло написати про вміння спілкуватися з мистецтвом на побутовому рівні, а не тільки у просторах галерей та музеїв. Вміння, удосконалене з ранніх років. Вміння, яке нам ще потрібно засвоїти. І так, цілком можливо, Нолан зробив формальний омаж дитинству Оппенгеймера, яке пройшло на 11-му поверсі мангеттенського будинку у псевдокласичному стилі, серед робіт європейських митців.
Цілком можливо. Але саме тут я чомусь пригадала слова Гертруди Стайн: «Пікассо якось зауважив, що йому байдуже, хто або що впливає на нього, якщо це не він сам». Життя Оппенгеймера, яким я побачила його завдяки Нолану, мабуть як і життя Пікассо, це шлях чоловіка, на рішення якого впливав тільки він сам, і сам ніс тягар наслідків.
Зображення з відкритих джерел