Створені приватними особами музеї та музейний квартал – питання, актуальні для Києва, який, попри свій столичний статус, має слабо розвинену музейну та галерейну сферу порівняно з європейськими містами. Приватні музеї та якісні колекції мистецьких творів у нас вже є, але шлях їхньої інституалізації та перетворення на серйозні заклади довгий. Ще одна українська проблема – відсутність широкої практики меценатства, вкладання грошей у мистецтво, як це сталося з мюнхенською Пінакотекою. Київський музейний квартал, який об’єднає музеї та галереї різної тематики та сприятиме їхньому розвитку, знаходиться на стадії ініціативи, пропозиції до влади… Ну а ми сьогодні гуляємо Мюнхеном разом із колумністкою «Іншого Києва» Іриною Белан і заходимо до музеїв, що перетворилися з приватної ініціативи на значні культурні центри.
Три музеї Мюнхена, які я зробила героями цього есе, з’явилися за приватною ініціативою. Це не натяк. Це реальність. Ми з вами пройдемося ними так, начебто реально гуляємо містом. І почнемо з музейного кварталу або Ареалу мистецтва, де розташовані Гліптотека, Державний музей єгипетського мистецтва, Державний музей античності, Турецькі ворота, Палац Дюркгайм, Будинок Ленбаха, Музей копій, Музей Брандхорста, Стара, Нова пінакотеки та Пінакотека сучасності. Ми прямуємо саме до неї. Прямуємо через парки, які формують своєрідний музей скульптур просто неба, де експонуються скульптури Альфа Лехнера, Еріха Гаузера, Хенрі Мура та Хенка Віша.
Пінакотека сучасності (Pinakothek der Moderne) була відкрита у 2002 році на пожертви приватних осіб, які зібрали понад 10 мільйонів євро. Колекція сучасного мистецтва з’явилася також здебільшого завдяки пожертвуванням. До складу Пінакотеки входять одразу п’ять окремих, досить різних зібрань – колекції дизайну, архітектури, графіки, класичного сучасного мистецтва та сучасного мистецтва.
Окрім того, в Пінакотеці відбуваються тимчасові виставки. Подібна різноманітність, з одного боку, приголомшує. З іншого, візитом до Пінакотеки сучасності можна, у принципі, почати та закінчити своє знайомство з музеями Мюнхена.
Мене особисто тішить те, що дизайн та архітектуру долучили до галузі мистецтва. Про дизайн-колекцію я і напишу. Тому що, як говорять, це найбільший дизайн-музей у світі. Й тому, що присутність предметів дизайну в музейних стінах – це ще не очевидна історія. Дизайн-колекція об’єднує понад 120 тисяч предметів. Вона базується на предметах суто німецького дизайн-руху Deutsher Werkbund (Німецький виробничий союз), який з’явився у 1906 році у Дрездені, змінивши югендштіль, німецький аналог ар нуво та арт деко.
На зміну попередньому нервовому та експресивному стилю прийшов суто функціональний та стриманий Werkbund. З часом до колекції долучили предмети сучасників німецьких дизайнерів з інших країн та вже сучасних нам дизайнерів. Тобто усі наші тут – Чарльз Ренні Макінтош, Петер Беренс, Едвард Годвін, Френк Ллойд Райт, Міс ван дер Рое, Гелла Йонгеріус, Константін Грчич…
Коли я написала «наші», мала на увазі й наших також – з 11 листопада 2022 року по 22 вересня поточного у музеї проходить виставка велосипедів «The Вicycle – Cult Object – Design Object». Серед 70 експонатів знаходяться велосипеди марки «Еней». Перший варіант створив у 1989 році на заводі «Антонов» конструктор Сергій Нитка, а на виставці представлені моделі 1990-х авторства Нитки та його колеги, конструктора Івана Липи.
Повертаючись до традиційного для музею мистецтва зібрання саме предметів мистецтва, додам, що воно охоплює усі напрями від початку XX століття до наших часів – фовізм, кубізм, експресіонізм, футуризм та інші, представлені роботами Пабло Пікассо, Макса Ернста, Рене Магрітта, Сальвадора Далі та ще багатьох художників…
Ми виходимо з Пінакотеки, проходимо 350 метрів та опиняємось у розташованому перпендикуляром до неї Музею Брандхорста (Museum Brandhorst). Тут експонується колекція Удо Фріц-Германа, праправнука засновника компанії Henkel, та його жінки Анетти. Після смерті Анетти Удо передав колекцію Баварії за умовою, що для неї створять гідну споруду.
І споруда таки гідна. Спроєктована берлінським бюро Sauerbruch Hutton, вона покрита 36 000 різноколірних керамічних плиток, які повторюють барви будинків, що знаходяться поруч.
Архітектори спроєктували абсолютно канонічну споруду. Вона природно вписана в навколишній міський пейзаж та ідеальна для розташування саме колекції сучасного мистецтва – великі зали, високі стелі, чисті, стерильні інтер’єри. Ще трішечки, і я б назвала їх «вихолощеними», але ні – комбінація білих, а потім раптово бірюзових стін, світле дерево, вертикальні світлові трубки створюють цікавий експозиційний простір, в якому знаходяться понад 1200 робіт сучасних митців.
Вважається, що Музею Брандхорста належать найбільші колекції творів Енді Воргола та Сая Твомблі. Окрім них у залах музею експонуються твори Казимира Малевича, Жуана Міро, Герхарда Ріхтера, Пабло Пікассо, Йозефа Бойса та Дем’єна Герста.
І зараз нам доведеться подолати відстань в 1 кілометр 900 метрів, щоб дістатися до MUCA, першого у Німеччині Музею міського та сучасного мистецтва, де до осені цього року проходить виставка Дем’єна Герста «The Weigh of Things». Але дорогою я пропоную зупинитись у галереї «Amuseum of contemporary art». Навмисне залишила її назву англійською, щоб ви оцінили гру слів. «Amuseum» – такий собі саквояж, що складається зі слів «amusement» («розвага») та «museum» («музей»).
У галереї прекрасна не тільки назва, але і борд, який пропонує зайти, та антивоєнна виставка «Peace Off», – знову ж таки, зацініть назву, – іспанського митця ESCІF.
Галерея з’явилась у 2022 році завдяки ініціативі асоціації вуличного мистецтва Positive-Propaganda, – і присвячена саме вуличному мистецтву. Щільну концентрацію зацікавленості міським мистецтвом я пояснюю ментальною зміною сприймання свого дома. Кордони дома давно виходять за рамки місця проживання де юре. Місто – це місце проживання де факто. І така зацікавленість – результат концентрації вуличного мистецтва в європейських містах.
Через 26 хвилин ми у центрі Мюнхена, у Старому місті. Тут у 2016 році подружжя Крістіан та Стефані Утц відкрили музей Museum of Urban and Contemporary Art, MUCA.
Ну а що Герст? Його актуальна виставка, як і завжди, мусує тему смерті. Мене з нею примирила тільки присутність живопису Герста «Квітучі вишневі дерева».
Фотографії: Ірина Белан
Головна світлина – фрагмент експозиції Pinakothek der Moderne
