Сільський інтим, близька Екстер, синій колір Пастуро, видавничі таємниці, безстрашні феміністки та книжечка Горицвіт – «Інший Київ» зібрав найцікавіші книжкові передзамовлення у сфері нонфікшену.
Локальна історія. Томаш Вісліч, «Любощі. Шлюб та сексуальне життя селян Речі Посполитої XVII–XVIII століть», 410/490
Автор – польський історик, дослідник ранньомодерної доби, доктор габілітований, професор в Інституті історії імені Тадеуша Мантойффеля Польської академії наук. Спираючись, зокрема, на такі джерела, як судові справи сільських судів русько-польського прикордоння, Томаш Вісліч відтворив приватне життя пересічних селян Речі Посполитої XVII–XVIII століть, яке завжди перебувало в тіні великих історичних наративів та привілейованих верств суспільства. У книжці докладно описано дошлюбні стосунки, шлюб, позашлюбні зв’язки посполитих, їхні уявлення про тілесність і мораль, індивідуальний досвід та сексуальні практики, а також їхнє співіснування з усталеними релігійними та суспільними нормами. Залицяння, контрацепція, дітовбивство, одруження проти волі, подружні сварки й навіть секс у корчмі – все, що ви хотіли знати, але соромилися спитати.
Projector Publishing. Анна Лодигіна, «Історії українських митців. Олександра Екстер», 835/960
Розповідь про життя і творчість знаної авангардної художниці Олександри Екстер – перша у серії «Історії українських митців»; науковою рецензенткою виступила мистецтвознавиця Оксана Баршинова. Анна Лодигіна – журналістка і дослідниця, авторка проєкту «Back to the Roots» (телеграм-канал і серія подкастів на «Українській правді»). Дамо їй слово: «Маю дивне відчуття, ніби ця книга існувала завжди. Неймовірна відповідальність розповісти історію Асі, так Екстер називало найближче коло. Для мене вона не якась там далека історична постать, а людина з плоті й бажань, мудрих, але часом і сумнівних рішень, сильна, талановита, впевнена у собі, водночас вразлива, яка закохувалася, багато втрачала і має дуже багато спільного з нами сьогоднішніми. Мені дуже хотілося її зробити близькою і для вас. Сподіваюся, вийшло».
Лабораторія. Мішель Пастуро, «Синій. Історія кольору», 719/799
Легендарна книжка з легендарної серії – для тих, хто в курсі. Мішель Пастуро – французький історик-медієвіст, професор, експерт із західної символіки, геральдист. Чому стародавні греки вважали синій потворним і варварським? Як він став уособленням Діви Марії і важливим елементом оздоблення храмів? Як синьому вдалось подолати шлях від уособлення воєнно-політичних сил під час Французької революції до романтичної епохи блюзу і модерну? Історія кольору – це передусім яскраво оздоблена історія людства, а праці Пастуро – це хронологічна палітра культурного розвитку. На відміну від оригінальних видань, «Лабораторія» використала на обкладинці картини українських художників: Айвазовського, Куїнджі, Рєпіна, Мурашка, Бойчука, Шевченка та інших. У книжці про них не йдеться, і це доволі спірний хід, – втім, інспірований високою ідеєю: видавництво таким чином веде роботу з деколонізації української культури.
Лабораторія. Тобі Фейбер, «Faber & Faber: Нерозказана історія», 459/499
Читацькі нотатки Томаса Еліота, лайка і цензура у творчості Семюела Беккета, відмова від «Колгоспу тварин» Джорджа Орвелла, відкриття талантів Кадзуо Ішіґуро, Вільяма Ґолдінґа, Сильвії Плат та інших літературних суперзірок – все це стосується видавництва «Faber & Faber», заснованого у 1929 році в Блумзбері (лондонський Вест-Енд). Що ховається за лаштунками маленької фірми, яка, попри нестачі паперу, Велику депресію та фінансові кризи, стала одним із найбільших незалежних видавництв у світі? Спираючись на низку свідчень, неопублікованих мемуарів, службових записок і протоколів засідань правління, Тобі Фейбер (онук засновника «Faber & Faber») не просто оповідає історію становлення великої компанії, а доводить, що книговидання здатне змінювати культуру країни із середини.
Брустури. Параска Плитка-Горицвіт, «Мила книжечка», 300/370
Параска Степанівна Плитка-Горицвіт (1927–1998) – українська гуцульська художниця, фотографиня, письменниця, казкарка, народна філософиня, фольклористка, етнографиня, діалектологиня. У «Милій книжечці» вона розповідає історії зі свого дитинства у Бистреці й Криворівні. Як вирізала з трісочок вориння на іграшковий пліт і цюкнула ножем в пальчик. Як ненароком влучила каменем в голову сусідського хлопчика. Як у творчому запалі до витинанки посікла ножицями татові документи… А ще трохи школи, вечорниці, кутання маржини, татове ковальство й мамине прядіння… Це мальовничі історії з гуцульського дитинства у міжвоєнні роки ХХ століття: життєвий триб, побут, звичаї. Стиль оповідок відтворює синтаксис і форми живої гуцульської говірки: «Єк сегодне тєм’ю тоту діточу примху, а коли тєм’ю, то стараюси хоть крапельку з того записати, аби було любо та мило з того минулого – дуже далекого – спогаду. Хоть навіть багато було гірьковатого», – так починається книжечка…
Creative Women Publishing. Тамара Марценюк, «Безстрашні: Історія українського фемінізму в інтерв’ю», 390/450
Creative Women Publishing – перше в Україні видавництво, засноване жінками для жінок: тих, що пишуть і тих, що читають. Тамара Марценюк – кандидатка соціологічних наук, дослідниця гендеру, освітня активістка, доцент кафедри соціології Національного університету «Києво-Могилянська академія». Її книжка, що досліджує коріння сучасного українського фемінізму, об’єднала інтерв’ю з лідерками феміністичного руху початку 1990-х років, а саме: Тамарою Гундоровою, Мартою Богачевською-Хом’як, Оксаною Кісь, Тамарою Мельник, Тамарою Злобіною, Ларисою Кобилянською, Еллою Ламах, Тетяною Ісаєвою, Наталією Карбовською, Марією Дмитрієвою, Анною Довгопол, Джесікою Зихович та багатьма іншими. Отже, історія жіночого руху в незалежній Україні розкривається з різних ракурсів, – того руху, який не лише сприяв емансипації жінок, а й став частиною ширшого процесу демократизації суспільства, впливаючи на політичні та соціальні зміни та актуалізуючи питання гендерної рівності, боротьби з насильством, доступу до освіти, працевлаштування тощо.
P.S. Кілька днів тому вибухнув черговий навколокнижковий (точніше, навколонаташин) срач. Наталія Влащенко – театрознавиця, сценаристка, журналістка, телеведуча, асоційована з Медведчуком, – зайшла у книгарню і вийшла геть незадоволена. А що ж таке? «Нові переклади примітивні; класичні вже маємо; половина російськомовних авторів, що перекладена (чи намагається писати українською самостійно) – кров з очей; англійською і російською нічого немає. З такими темпами українська паперова книга помре», – занотувала згорьована Наташа, як вона себе називає, на Фейсбуці. Їй, звісно, відповіли на багатьох онлайн-майданчиках, де пишуть про книжки (сама наявність яких свідчить про бум на книжковому ринку). Нехай наша чергова добірка теж буде відповіддю Наташі Влащенко.