Букет Юлії Лазаревської, місія Дубовика, таємниця Безвіконної, свобода Петрова та соковитий кавун Байматова – Марина Полякова рекомендує найцікавіші виставки Києва.

Софія Київська, Будинок митрополіта (вул. Володимирська, 24)

Фестиваль Bouquet Kyiv Stage присвячений, у першу чергу, музиці, але в його програмі знайшлося місце й візуальним мистецтвам. На території Софії під кураторством Юлії Лазаревської пройде виставка робіт 31 художника, всього представлено 55 картин. Звісно, вони розповідають про букет, граючи з назвою фестивалю, – і як конкретну спільноту рослин, і як ідею, образ. Самі по собі учасники виставки теж є «букетом», зібраним з великого розмаїття рукою художниці, сценаристки, режисерки Юлії Лазаревської. Виставка відкрита до 26 серпня.

Софія Київська, Арт-стіна (вул. Володимирська, 24)

Ще одна «фестивальна» виставка, яка зроблена сумісно Bouquet Kyiv Stage та Дім «Майстер Клас», – теж букет яскравих обличь-квітів. Минулого року  Кіра Кузнєцова робила фотопортрети музикантів, які брали участь у фестивальних заходах. Прекрасні, як на портретах Кузнєцової, і заглиблені у себе, бо через п’ять хвилин почнеться диво.

Софія Київська, Хлібня (вул. Володимирська, 24)

Олександр Дубовик, будучи метром та стовпом вітчизняного мистецтва, зі своїм «Білим букетом» виступає окремо, без компанії. Експозиція бринить вірою в прогрес, у світле майбутнє і в те, що людяність переможе. Чесно кажучи, поки що підтверджень тому навкруги не дуже багато, але мистецтво для того й існує, щоб давати надію та обіцяти, що краса врятує світ. Роботи Дубовика – парадоксальні, математично вивірені, але внутрішньо вільні та рухомі – здатні з цією місією впоратися. Виставка відкрита до 26 серпня.

Barvy (вул. Мечнікова, 3)

Ірина Безвіконна жила у Києві, була за покликанням, хоч і не за фахом, художницею, померла у 39 років, у серпні, рівно три десятки років тому. В історії українського мистецтва XX століття багато білих плям, але Ірина Безвіконна – з найбіліших, про неї невідомо майже нічого (принаймні в інтернеті годі й шукати). Вона була частиною київської художньої тусовки 1980-х років, брала участь у веселих виставках на Андріївському узвозі, сиділа теплими вечорами з друзями, спілкувалася, сперечалася, та малювала, як дихала. В її роботах є наївність, чистота, легкість думки та дотику, але немає штучності. Виставка відкрита до 12 вересня.

ЦСМ «Білий Світ» (вул. Пушкінська, 21 а)

Персонажі Вадима Петрова, хоч як їх багато буває на полотні, хоч які вони жваві та яскраві, завжди здаються одинаками. Вони трохи самі по собі, наповнені, мов чистою водою, спокоєм, шляхетністю, якоюсь впертістю та розумінням того, навіщо на світі живуть. Вони противляться тому, щоб бути трісочками у потоці, гвинтиками машини, сірим натовпом. У новому проєкті зібрані роботи Вадима Петрова за двадцять років, і тема свободи особистості проходить тут червоною лінією. Автор не диктує якусь одну точку зору, а запрошує до споглядання та роздумів.

Музей історії Києва (вул. Б. Хмельницького, 7)

Роботи Гайрата Байматова шалені у гарному сенсі. Вони, немов переспілі кавуни, наповнені кольоровими соками та готові репнути, обливши глядача солодким сонцем. Як інакше, якщо Гайрат народився та виріс у Ташкенті, вчився у Харкові і зараз живе на ці два міста: спекотних, соковитих, колоритних. Його Індія трохи нагадує південний базар, де всі товчуться на головах одне у одного, штовхаються та галасують. Його біблейські діви – трохи Оксани з-під Полтави, білотілі по повногруді. В роботах Гайрата Байматова неймовірна плутанина, безліч подробиць, коштовних дрібничок, їх треба роздивлятися довго – і то всього не побачиш.