Іра Чужинова про «анархічний вестерн» «Червоне, чорне і знову червоне» Максима Голенка в Дикому театрі і у просторі Музею живої історії «Мамаєва слобода»
Сюжет простий – анархісти загубили якусь важливу «оксамитову коробочку» батька Махна та захопили червоного комісара, красноармійці коробочку знайшли та хочуть повернути комісара… Але сила не в цій історії.
За ці кільканадцять років Максим Голенко створив і продовжує розвивати жанр українського політичного гран-гіньолю. Ну що ж ти зробиш, що не може в нас театр політичний бути інтелектуальним? Яка політика – такий і театр.
Насправді, цей спектакль – грандіозна характеристика і часу, і соціуму. І звісно ж наших стосунків з державою. Про ці політичні баталії тільки в такому гран-гіньолі і можна розповісти, бо інакше виглядало би занадто інтелігентно, занадто неправдоподібно.
А в гіньоль й ікони трьох президентів вписуються (3-го, 4-го і 6-го), й жарт про корабельну сосну, і пасажі про «зелених» (не еко), і кокс, горілка та зброя, і мат, і заперечення будь-яких правил та законів, будь-яких норм не етичної, а хоча б людської поведінки…
В європейському театрі така б вистава вже обурила кільканадцять опозиційних груп: тих, хто за рівні права і тих, хто проти; тих, хто за релігію та тих, хто утримався; тих, хто за ту чи іншу партію; тих, хто проти тварин на сцені…
В українському контексті неможливо когось обурити.
Нас можна тільки розсмішити, а у фіналі розстріляти (що і роблять, звісно, ж символічно, але впевнено).
Ми радісно сміємося всім неполіткоректним жартам, всім образам і приниженням, всім нетолерантним висловлюванням на адресу всіх без винятку…
Але важливо все ж таки не забути, що за цим розвеселим атракціоном стоїть різке та прямолінійне висловлювання команди Дикого театру про країну, яку поглинає хаос. Смішно, страшно, смішно. Але далі знову буде страшно.
- Текст: сценарна команда “Піратська Бухта”
- Режисер: Максим Голенко
- Художниця: Юлія Заулична
- Пластика: Максим Булгаков
