• Місто
  • Тиждень
  • Арт
  • 111 слів
  • Екран
  • Сцена
  • Стиль
  • Про нас

111 слов

Прочитать

«Книжковий арсенал»: голоси жінок у сучасній українській літературі

26.05.2025

Прочитать

Передзамовляй це: 12 книжкових новинок холодної весни

15.05.2025

Прочитать

Ірина Белан. «Граппіг. Kumedno»

29.03.2025

Прочитать

Передзамовляй це: 9 книжок для теплої весни

26.02.2025

Прочитать

Передзамовляй це: 9 книжок на Новий рік

22.12.2024

Стиль

Прочитать

«BUDZIRKA»: креативний кластер, елегантні рішення

23.05.2025

Прочитать

PAD Paris 2025: п’ятірка найкращих стендів

05.05.2025

Прочитать

Ярмарок дизайну Collectible – 2025: вічне та ефемерне

22.04.2025

Прочитать

«Бруталіст» і Бреєр

11.04.2025

Прочитать

TEFAF Maastricht 2025: абсолютно суб’єктивний рейтинг

02.04.2025

 

inший Kyiv

Культура Великого Міста
  • Місто
  • Тиждень
  • Арт
  • Сцена
  • 111 слів
  • Екран
  • Про нас

inший Kyiv

  • Місто
  • Тиждень
  • Арт
  • Сцена
  • 111 слів
  • Екран
  • Про нас

In Тиждень

Чытаем беларусаў

1.1K Просмотров 14.08.2020

Чытаем беларусаў Pin It

Сьогодні чытаем беларусаў, отже ми представляємо трьох  письменників, які у свою чергу представляють три генерації сучасної білоруської літератури.

Уладзімер Арлов – найвідоміший на сьогодні білоруський письменник – поет, есеїст і перекладач, но перш за все – автор міської прози. Його хвацько закручені і водночас чуттєві урбаністичні наративи чимось нагадують новели Кортасара. На українську його чудово переклав Олександр Ірванець.

Олександр Ірванець: Після відходу Васіля Бикова, мабуть, найсильніший білоруський прозаїк. І поет надзвичайно цікавий. Ще 2005-го року я переклав його збірку повістей та оповідань «Реквієм для бензопилки», її випустило видавництво «Факт». Арлов — гарний стиліст, історик за освітою, і його твори мають той присмак справжньої історичності, навіть коли в них оповідається про авторове дитинство не у княжому, а в радянському білоруському Полоцьку на межі 50-х і 60-х років минулого сторіччя. Арлов відіграє в сучасній білоруській літературі надзвичайно важливу роль, він далеко не просто письменник, він один з «важковаговиків» сучасної інтелектуальної Білорусі.

 

Прийшов на світ

у рік Змії

згідно зі східним календарем

і в рік смерті Сталіна

згідно з календарем радянським,

під знаком Діви,

у пологовому будинку

навпроти Софійського собору

у Полоцьку;

був таємно охрещений

православним попом,

якого схопив за бороду

й не відпускав,

аж поки не показали

солодкого півника на паличці…

 

Андрусь Горват – ще не класик, проте обіцяє їм стати. Біографія його варта роману: він працював двірником в Купаловському театрі, спостерігав театральне життя, але одного разу вирішив кардинально змінити все. Він повернувся на Полісся, в рідне село Прудок і відбудував хату свого діда. Записані на селі історії увійшли до книги «Радзіва Прудок», перший наклад (1000 примірників) був розкуплений за два дні.

Ярослава Стріха: Найнесподіваніший бестселер у Білорусі останніх років. Щоденникові записи про те, як у мінського хіпстера, прибиральника театру в червоних штанах, починає прорізатися батьківщина, як горб. Ось він несміливо намагається купувати цигарки білоруською (тільки синій житан, чырвоны ще не наважується). Ось просить передати йому кульочок поліської землі з оказією: «Усё, я цалкам шчаслівы, бо ў мяне ёсць паўкіло палескай зямлі. Яна пахне хвоямі. Калі я хачу дадому, я высыпаю зямлю на газетку і станаўлюся на яе басанож. Заплюшчваю вочы і чую Прыпяць». Аж ось переїздить у дідівську хату десь на глухому Поліссі.

За десятихвилинну паузу в читанні новин устигнете прочитати по кілька днів з життя героя: про те, як село виявляється не романтично-етнографічним, а пропитим електоратом Лукашенка, але ж це все одно своє, й немислимо уявити, що без постійного докладання зусиль усе це перестане існувати, й якийсь важливий зв’язок обірветься.

 

І нарешті найпопулярніший «білоруський мужчина» Андрій Хаданович. Його поетика ближче за все до «бубабістського жонглювання», отже передмову до збірки «Листи з-під ковдри» у свій час писав Юрій Андрухович.

Андрій Хаданович:  «Листи з-під ковдри» – жодних тут поштових відсилок нема, це суто білоруська алюзія. Наша література сучасна ХІХ–ХХ століть починалася з листа Кастуся Калиновського, з передсмертного твору, який називався «Листи з-під шибениці», – твору вельми трагічного. І чомусь карнавальні, іронічні, сміхові традиції були швидко занедбані, і вся наступна література існувала під таким героїчно-барикадним знаком. Для мене «Листи з-під ковдри» – це така аж зірвана на крик Декларація прав приватної людини у поезії. Людини, яка представляє «Я», а не «Ми», не промовляє ні від чийогось імені, не претендує на жодну істину, бо сама цією істиною не володіє.

Олександр ІрванецьчитатиЯрослава Стріха
Share

Читайте также

Просмотр

«Между войной и миром — всего одна поездка на метро»

Просмотр

Україна має обличчя

Просмотр

Не тільки Памук

Просмотр

…Назвати його ім’я

Просмотр

Киев Каракиса

Просмотр

Роман-карнавал

Просмотр

Не для посторонних

Просмотр

Приключения Лазаря Гойхмана

Предыдущий пост

АртТиждень

In Арт

АртТиждень

Просмотр

Следующий пост

Музичний Тиждень

In Тиждень

Музичний Тиждень

Просмотр

Instagram не вернул 200.

© 2025 inший Kyiv - All Rights Reserved.

Партнер сайту: