Музей сучасного мистецтва в Києві – нарешті! А також монади Ренесансу і поцілунок в III тисячолітті – Марина Полякова розповідає про найкращі виставки Києва.

Київський інститут автоматики (вул. Нагірна, 22)

Коли мова заходить про музей сучасного мистецтва України, в обізнаних людей починає сіпатися око, бо це давня проблема, – мистецтво є, а музею немає. Отже, почувши заяву про відкриття першого(!) Музею сучасного мистецтва, пригадуєш шекспірівського «Гамлета»: «Ця жінка, по-моєму, забагато обіцяє…» – і все одно дуже сподіваєшся, що на цей раз вийде щось путнє. Відкриття музею анонсоване в стінах Київського інституту автоматики, совєтського монстра, де сформувався мистецький сквот – молоді художники винаймають майстерні. В музеї можна буде побачити роботи Голосія, Савадова, Ралко, Сільваші, Вайсберга, Животкова, Ройтбурда…

Фух. І хочеться далі тримати інтригу, і хочеться сказати, що в нас з’явився музей, але це було б занадто гарно. Без участі держави такий проєкт не здійснити, і сьогодні молоді художники своєю виставкою-акцією просто хочуть привернути увагу до проблеми. «Музей сучасного мистецтва» – це насамперед веселий «оммаж» тим актуальним художникам, яких ми перелічили. Молоді майстри – Максим Мазур, Олександр Богомаз, Сергій Кондратюк, Люся Іванова, Андрій Підлісний та інші – створили… ні, не копії (як спершу думалось), а оригінальні роботи в стилістиці метрів. Точні, влучні, впізнавані (Аполлонова навіть не підписали, але його не сплутаєш).

А ще «Музей сучасного мистецтва» – одна з провокацій, яких немало було в історії модернізму. Публіка дійсно повірила, дійсно приїхала в лук’янівські закапелки дивитися на роботи Чичкана і Тістола. Молоді тримали інтригу до кінця – і, можливо, своєю епатажною виставкою зробили чималий крок до справжнього музею сучасного мистецтва.

Я Галерея (вул. Хорива, 49 в)

Андрій Дудченко бере світ і відсікає від нього все зайве, залишаючи дуже прості, конкретні деталі: вікна, двері, пляжні шезлонги… Він може використовувати мову реалістичного живопису, може перетворювати жінок і дітей на яскраву геометрію, – тут важлива не стилістика, а метод, що допомагає відшукати якісь монади, мінімальні значущі фрагменти. З цих монад складається культура незалежно від епохи, і художник так препарує різні періоди – була в нього готична серія, зараз у фокусі – Ренесанс. Дудченко заперечує головному постулату Ренесансу, його тотальній гармонійності та алгебраїчній довершеності статуй, драпіровок, будинків, перспектив, храмових куполів. Точніше так – він бере цей алгебраїчний принцип і препарує ним гармонію. «Юдіф» Джорджоне перетворюється на ансамбль кубів, куль, циліндрів, конусів, які не скріплені між собою, а літають у повітрі, ніби от тільки що, випадково, зустрілися, щоб створити з хаосу порядок. Дмухни – і знов розлетяться, бо вони монади, з них можна побудувати що завгодно, відшукуючи основи й принципи культурних епох.

Національний музей українського народного декоративного мистецтва (вул. Лаврська, 9, корп. 29)

Олександр Міловзоров належить до плеяди вітчизняних художників, які, здається, не пасували перед будь-яким видом мистецтва та матеріалом. Монументально-декоративні експерименти, скульптура, ковальство, живопис, графіка – в кожній царині він сказав своє слово; побачити його роботи можна просто в Києві, наприклад, на станції метро «Олімпійська». На вершині творчої кар’єри передавати доробок поважному музею – це правильно, і от Міловзоров вже вдруге дарує свої роботи Музею декоративного мистецтва. На виставці ми побачимо його скульптури, в тому числі «Культурний шар, або Проби ґрунту з планети Земля», «Поцілунок в III тисячолітті, або Вибачте, нащадки» та інші, де Міловзоров працює зі своїми наскрізними темами: екологія, історія, збереження миру… Виставка триватиме до 6 грудня.