Світловий промінь від Шевченка до Бевзи, сонячні жінки розвідника Глущенка та Мікі Маус на лінориті – Марина Полякова анонсує найцікавіші виставки Києва.

Національний музей Т. Г. Шевченка (бул. Т. Шевченка, 12)

Менш за все можна чекати, що поряд з тонкими, ретельними, навіть, можна сказати, обережними живописом та графікою Тараса Шевченка виникне думка про абстракції. Але у Петра Бевзи така думка виникла і реалізувалася у цілий мистецький діалог з «нашим всім». Підґрунтя цього діалогу – категорія світла. За основу узяті акварелі та малюнки Шевченка, розділені на три змістовні блоки: «Виклик-відповідь», «Мангишлацький сад», «Світло». Поряд – великі, яскраві нефігуративні полотна Бевзи, і відшукати ту саму діалогічність з Шевченком, розібратися у лабіринтах змістів, символів, – непросте завдання для глядача. В рамках виставки презентований художній альбом «Петро Бевза. Семантичний рай. Абетка». Виставка триватиме до 28 березня.

Національний заповідник «Софія Київська», зал «Хлібня» (вул. Володимирська, 24)

Якби Микола Глущенко був середненьким художником, на його виставки все одно ходили б юрбою, тому що людина з такої біографією на тлі XX століття цікава сама по собі. Але він був гарним художником з європейською освітою, у творчості якого примхливо сплелися реалістичні традиції з модерністськими експериментами. В «Хлібні» показують роботи Глущенка 1950–1970-х років з фондової збірки Дирекції художніх виставок України. Більшість з цих творів була знайдена у майстерні художника після його смерті у жовтні 1977 року. Вони демонструють велику, наполегливу працю, яка стоїть за такою ззовні легкою, летючою манерою Миколи Глущенка, талановитого розвідника і одного з найкращих українських майстрів минулого століття.

Urban Space 500 (вул. Б. Грінченка, 9)

Данило Ковач навчався – живописець, графік, перформер  – навчався професії в Ужгороді та Львові. Раніше його б просто віднесли до закарпатської мистецької школи та відшукували б її характерні риси в особистій творчості. Але зараз все змішалося, Данило виступає таким собі «українсько-європейським» художником, засвоює різні тенденції, експериментує з тим, що йому цікаво сьогодні – наприклад, у ліногравюрі. І лінорити Ковача зовсім не нагадають вам класичні зразки цієї техніки, тому що якщо автор хоче зобразити Міккі Мауса, він зображує Мікі Мауса. На виставці представлені ескізи до нереалізованих проєктів «Інсталяція» та «Перформанс».