Письменниця, філологиня й перекладачка Євгенія Кузнєцова веде одну з найпопулярніших в українському сегменті ФБ-сторінок. Навіть якби вона не писала книжки, її іронічних дописів було б достатньо для слави. Але вона пише книжки.
«Готуємо в журбі» – це, як говорить Євгенія, її малесенький внесок у національний український гумор. Тому що наші традиції, практики, стереотипи можуть бути дуже смішними – без комплексу меншовартості, без приниження, без того тавра «рагульства», яке так легко ставить «висока міська» культура на «низькій сільській».
Виросла «Готуємо в журбі» зі «стьобної етнографії», з невеличких нарисів, які письменниця робила впродовж кількох років. Детально-спостережливі, теплі, дотепні, вони викликають сміх, а деякі – й ностальгічні сльози, як оповідь про банки, які ми не навчилися викидати, попри те, що банок тих вже немає куди дівати. Бо ж як викинути банку, в яку ще можна щось закрутити?!
Тридцять нарисів з назвами на кшталт: ВИНО (щоб не пропало) · РУССКІЄ ПІРОҐІ (чорт із ними)· ІНОЗЕМНА КУХНЯ (суші з хамонячої ноги) · ЗАКОН РІВНОВАГИ (замахатись і не признатись) · УКРАЇНСЬКЕ ВЕГЕТАРІАНСТВО (файл не знайдено) · ДЕРУНИ (без терточки на Марс не полетиш) · ХЕРСОНСЬКІ ПОМІДОРИ (невід’ємне право людини з пиптиками)… 29 українських фотографів і художників-ілюстраторів, які створили особливу атмосферу артбуку (плюс одна ілюстрація авторки). І гомерично-журливий настрій, який вже пішов у народ. Принаймні, на сторінці Євгенії світлину зі щойно зліпленими варениками коментують так:
– Бачу багато журби.
– З картоплею, здається…
– …і мабуть, печінкою…
– …і навіть, можливо, з солоним сиром.
Євгенія Кузнєцова. Готуємо в журбі. Magenta Art Books. 2020
В українця дуже тонкі стосунки зі скляними банками. Якщо ми опиняємось у ситуації, коли ці речі потрапляють у наш дім через супермаркет, а потім їх треба викидати, це завдає душевних страждань.
Розпука від звуку банок, що б’ються об дно сортувального бака для сміття, може зрівнятися хіба з тугою за сливами, що масово гниють у садку, не перероблені на вино.
Кожну банку, принесену із супермаркету, ми оцінюємо на предмет її місткості та естетичності. Стараємося не пошкодити кришечки, аби не поздувало потім.
Біда у тім, що «потім» не настає.
Це фантомний біль зі студентських часів, коли бабуся казала: «Банки ж тільки привези назад!». І ти складав їх охайно в гуртожитку за дверцями й віз на Різдво додому. І рюкзак твій подзенькував на пероні, як дзвіниця в храмі перед всеношною.
Банка – це був портал додому в скрутних умовах.
Серед гречки, вівсянки та варених у чайнику яєць раптом могло засяяти автентичне лечо, огірочки, томати у власному соку, персики з цукатами й навіть кабачки, перероджені в ананаси в солодкій заливці.
І якось важко викидати заготовки під дивовижні портали в сміттєвий бак. Іноді хочеться відправити додому хоча б найкрасивіші банки. Нехай і через DHL за двісті євро.
Аби тільки вщух той фантомний біль.
