Ескізи знищеного мистецтва, тіні сумських мамонтів, японські хвилі у спальних районах та пластикові не-казки – Марина Полякова розповідає про найкращі виставки Києва.
«Дукат» (вул. Володимирська, 5)
2021-й якось сам собою став роком Ади Рибачук та Володимира Мельниченка. Принаймні, у справі збереження спадщини художників зроблено великий прорив: створений фонд АРВМ, відреставровані мозаїки Центрального автовокзалу, почалося відкриття Стіни пам’яті на Байковому кладовищі. І от тепер – Арт-фундація «Дукат» і Фонд АРВМ презентували виставку ескізів втрачених об’єктів монументального мистецтва 1960–1980-х років «Карта пам’яті». Монументальне мистецтво в названу епоху стало найвагомішим серед інших. Залишаючись по своїм завданням радянським, воно дивним чином втілювало стилістику, яка була затаврована з 1930-х як формалістична, і цей внутрішній конфлікт вражає. Щоправда, ми сьогодні, а тим більше наші нащадки завтра цього оцінити не зможемо, адже монументальні твори зникали з карти та продовжують зникати. 1964 року вітраж «Шевченко. Мати» у фоє Університету, який робили А. Горська, Л. Семикіна, О. Заливаха, Г. Севрук і Г. Зубченко до ювілею Тараса, було знищено з ідеологічних причин, з тих же причин залито бетоном Стіну пам’яті вісімнадцять років потому, а сьогодні нищать просто так, бо не розуміють цінності (наприклад, 2009-го загинуло панно Ф. Тетянича на станції швидкісного трамвая «Гната Юри», і тепер вона абсолютно безлика). Ескізи, задуми величних творів – єдине, що нам залишається.
The Naked Room (вул. Рейтарська, 21)
Село Могриця на Сумщині, де у льодовикову епоху водилися мамонти, де дивовижні пейзажі навколо старого крейдяного кар’єру (а крейда – пам’ять про доісторичне море, про мільярди мікроскопічних створіннячок), давно перетворилося на українську столицю лендарту. Вже понад два десятки років існує лендарт симпозіум «Могриця. Простір покордоння», в рамках якого художники працюють з мистецтвом довкілля. Невпинно переосмислюючи саму себе і предмет свого фокусу, «Простір покордоння» є відкритою структурою, що нескінченно оновлюються, хоча щось завжди лишається незмінним. За цим самим принципом будується і виставка-імпровізація, післямова до резиденції, яка пройшла у липні. Це серія жестів із різними медіа та змінною експозицією, що підкреслює ідеї взаємодії та тяглості. У виставці беруть участь Єгор Анцигін, Катя Бучацька, Стас Туріна, Юрій Єфанов, Люся Іванова, Катя Лібкінд, Антон Саєнко та інші художники.
«Шоколадний будинок» (вул. Шовковична, 17/2)
Живописна серія Тараса Гайди базується на фізичному явищі частоти – кількості однакових подій за одиницю часу: хвиль, сигналів, мерехтінні цифрового коду. Цифровий вимір нас поглинає, форматує наше життя. Художник каже: «Наразі я багато експериментує з digital формами у своїй творчості. Я не обирав тему навмисно для цієї серії, вона прийшла до мене в творчому процесі усвідомлення реалій нашого життя. Цей проєкт скоріше про зовнішнє, ніж про внутрішнє – про цифровізацію та диджиталізацію чуттєвого коду людини та життя в цілому. Можна було б сказати, що це антиутопія, проте це реалії. Ми звикаємо сприймати та поглинати інформацію не в себе, а в об’єктив, який виступає призмою для усвідомлення та розуміння всього, що відбувається в нашому житті, для спілкування та навіть для вираження почуттів».
Володимирський ринок (вул. Антоновича, 115)
Виставка тиражної графіки Маріанни Маслової проходить у приміщенні ринку, на верхній галереї. До 30-річчя Незалежності виставлені 30 офортів. Це київські знакові, старовинно-туристичні місця у центрі, не менш знакові (якщо говорити про радянську забудову як модерністський феномен) спальні райони та ті сюрреалістичні сюжети, де сірі багатоповерхівки поєднуються з іншим світом – от, наприклад, знаменитою «Великою хвилею у Канагаві» Кацусікі Хокусая, яка бігла від Тихого океану двісті років, і прибігла, залила солоною піною Русанівку, Позняки, Оболонь, і тепер ми спимо у тісних квартирках, а над нами б’ють хвостами кити. Поєднання вишуканої, ледь іронічної графіки з торговельним простором, з м’ясними, овочевими, молочними рядами, що видні зверху, немов на мапі щедрої країни Кокань, додає сюрреалістичності. Це Київ.
Block A Gallery (Бехтеревський пров., 14 а)
Глядач заходить на виставку Іллі Ісупова і Катерини Берлової та потрапляє в якийсь чудернацький світ Чорномора – на морське дно. Величезні, мов херсонські кавуни, медузи коливаються над головою, у блакитних хвилях, а ти дивишся на них, піднявши голову. І, вже готовий повірити у казку, раптом розумієш, що все – пластик, якісь панчохи, сміття. Що потрапив не в дитячі чарівні пригоди, а в реальність – такі тепер моря й океани. Що Мальдіви – не тільки розкішні готелі й гнучкі пальми, а й острів-сміттєзвалище. Що тонни сміття дрейфують синіми просторами від континенту до континенту. І з подивом дивляться на нього медузи.
Lavra Studio (Мала Опера, Дегтярівська, 5)
До 30-річчя Незалежності Арт-об’єднання «Kyivphotos-Hall 2012» відкрило салон креативної української фотографії. Організатори кажуть: «Невірно стверджувати, що всі креативні фотографії мають виключно рекламний характер. Креативні фотографії можуть бути смішними або сумними, змушувати думати про вічне або радувати скороминущістю моменту. Кожен фотограф, що працює в цьому жанрі, може побачити в самому звичайному явищі родзинку і створити цікаву світлину». Родзинки побачили понад тридцятеро фотомайстрів, серед яких Валерій Лещинський (куратор), Катерина Куцевол, Степан Кучерявий, Вікторія Опара, Руслан Мінакрін, Влада Соловйова, Олег Агафонов, Наталія Оболонська, Дмитро Дзюба та інші.
Мала Галерея Мистецького арсеналу (вул. Лаврська, 10)
А от в Арсеналі в рамках проєкту «Чутливість. Сучасна українська фотографія» відкрилася виставка фоторобіт, до яких можна й не застосовувати прикметник «креативні», бо й так добре. Це знак якості, Школа фотографії Віктора Марущенка (1946–2020), де дають глибокі знання про фотографію як частину сучасного мистецтва. На виставці представлено роботи різних поколінь випускників школи: Віктора Кальмуса, Яни Кононової, Дмитра Кореневського, Олександра Мартемянова, Марисі Мяновської, Марії Павленко, Романа Пашковського, Дмитра Стойкова, Зої Шу, Яни Щербакової.