Відвідати музей сучасного мистецтва у центрі Парижа, поринути в історію прекрасної будівлі, пройти вулицями вічного міста над Сеною… і не переставати задавати собі питання: хто я, хто зараз ми, куди ми йдемо і що нас чекає, – мабуть, такі настрої у багатьох українців, які опинилися в різних куточках світу, але серце полишили вдома. Дослідниця візуальності, журналістка Ірина Белан спеціально для «Іншого Києва» розповідає про паризький музей, де віднедавна розташована частина художньої колекції Франсуа Піно…
Париж все складніше любити очима. Розвивати цю зовсім нетолерантну думку далі я не планую. Додам тільки, що мені вдалося полюбити його ногами. І запропоную почати ранок у Люксембурзькому саді біля фонтану Медичі, який нагадував вдовіючій королеві Марії Медичі про її дитинство у Флоренції. Пройти від нього по rue de Seine, а це задача з зірочкою – район навколо відомий якоюсь неймовірною концентрацією галерей та антикварних крамниць, – вийти до помпезного Інституту Франції, перейти річку по мосту Мистецтв, озирнутися ще раз на «помпон» інституту, піти далі по rue du Louvre та залишити без уваги сам Лувр і Музей декоративних мистецтв, які розташовані ліворуч, Музей Рослин та Центр Помпіду праворуч… тому що моєю метою був дім 2 на rue de Viarmes, колишня будівля Торгової біржі (Bourse de Commerce).
Жінка французького короля Генріх ІІ Катерина Медичі, ще одна представниця італійського клану, захоплювалась алхімією та астрологією. 450 років тому за порадою свого астролога Козімо Руджері, котрий стверджував, що на цьому місці поєднуються енергетичні лінії, вона наказала почати будівництво споруди, яку потім назвуть «дім королеви». Від нього залишилась тільки частини фасаду та башта, яку використовували саме для астрологічних експериментів королеви.
Дім королеви у 1767 році перетворився на ринок зерна. Через 44 роки над відкритим двором ринку з’явився перший у світі металевий купол діаметром 29 метрів, який Віктор Гюго у романі «Собор Паризької Богоматері» назве «шапкою англійського жокея». Пізніше під ним почне працювати торгова біржа, а ще пізніше споруду реконструюють за проектом Анрі Блонделя, який за підтримки барона Османа створив обличчя основних проспектів Парижу – бульварів де Себастополь, Сен-Мишель та Сен-Жермен. Завдяки йому фасад біржі прикрасився чотирма корінфськими колонами. Не вдаючись у деталі, скажу лише, що корінфський – найпарадніший з трьох базових давньогрецьких ордерів, його відрізняє розкішна капітель з листям аканту. Також на фронтоні біржі з’явились три фігури роботи французького скульптора Аристида Круазі. До речі, мармуровий янгол висотою 2,5 метри, автором якого теж є Круазі, встановлений на могилі Зінаїди, доньки українського цукрозаводчика та мецената Павла Харитоненка у місті Суми.
Повертаємось до Парижа. Перша значна реставрація біржі відбулася до відкриття Всесвітньої промислової виставки. Після Другої світової війни місцева влада продала споруду Торговельно-Промисловій палаті за фантастичну суму – 1 франк. У 1975 році купол та фрески інтер’єру були визнані історичними пам‘ятками.
Для когось Франсуа Піно – свекор Сальми Хаєк. Для когось – засновник Kerіng group, до якої входять дзвінкі бренди Balencіaga, Guccі, Bottega Veneta, YSL, Alexander McQueen, Brіonі, Boucheron. Для мене він власник однієї з найпотужніших колекцій мистецтва у світі. Влаштовуйтесь зручніше та насолоджуйтесь: Мондріан, Пікассо, Хьорст, Кунст, Кунінг, британські іnfant terrіble Гілберт та Джордж…
У травні 2021 року відроджена торгова біржа відкрилася завдяки саме йому, французькому мільярдеру Франсуа Піно (який вирішив розташувати тут частину своєї колекції), а також японському архітектору Тадао Андо та французьким дизайнерам братам Ронану та Ервіну Буруллекам. Андо спроєктував бетонне коло, вписане в коло колишнього внутрішнього дворика, а Буруллекі опрацювали інтер’єри та освітлення музею. Світло варте того, щоб про нього розказати окремо. Для вестибюля Буруллекі створили світлову інсталяцію Horіzontal Lіght, яку реалізувала легендарна італійська компанія Flos – п‘ять паралельних трубок муранського скла довжиною 6 метрів кожна. Вам потрібна феєрія – вона там є!
Але я поведу вас до чорних сходинок, які з’явились у XVIII столітті під час однієї з перебудов. Це подвійні сходи, проєкт архітектора Ніколя Ле Камю де Мезьер, завдяки яким вантажники, що підіймалися та спускалися донизу з важким мішками із зерном, не стикалися один з одним. Для простору між сходами висотою 17 метрів Бурулекі зробили три матові трубки теплого світла. Пам’ятаєте ілюзорні гравюри нідерландського митця Ешера? Саме його нескінчені ігри з тривимірним простором згадалися, коли я підіймалася сходами музею.
Я була у Музеї Фонду сучасного мистецтва Франсуа Піно під час виставки гігантських гіперреалістичних скульптур Чарльза Рея. Пам‘ятаємо – за гіперреалізмом майбутнє! Окреме задоволення бачити сніжно-білі фігури на фоні холодних бетонних стін, підсвічених теплим світлом. Але я знову поведу вас від основної експозиції до ліфта. Там маленьке мишеня, робота митця Райана Гендера, пробило дірочку у стіні. Запинаючись, збиваючись, плутаючись у словах, воно щось тоненько пищить. Прислухайтесь. «Я… Я – це… Хто я?» І тут я сповзла по моїй внутрішній стінці, яку таки пробив цей малий. Хто я?
