Сьогодні різдвяний Київ занурений у пітьму, а сирени повітряних тривог гудуть вдень і вночі. Але під чорною скоринкою небезпеки й горя триває життя – на Софійській площі світиться жовто-блакитним невелика ялинка, а всі різдвяно-новорічні київські заходи (хоч би й при свічках) годі намагатися перерахувати.
Згадаємо, напередодні торішніх новорічних свят ми писали про київські зимові розваги, бали та ресторани 120-річної давнини, і зараз дивно перечитувати той безжурний текст, який від російського відкритого нападу відділяло тільки два місяці. Ну що ж, Київ бачив набагато гірші часи, ніж зараз, не раз у XX столітті потерпав від загарбників, але як «найбільш живуче місто України», за визначенням Йосипа Мандельштама, відроджувався. І святкував, і запалював веселі ліхтарики.
Ось, наприклад, перший випуск газети «Кіевлянинъ» у 1915 році. Йде війна, на шпальті поряд мартиролог, список зниклих безвісті та поранених і… театральні анонси. Й ми вже знаємо, що саме так це виглядає, смерть стоїть поряд із життям. «Шикарнѣйшій въ Кіевѣ аристократическій театръ-варьетэ Аполло» оголошує «Нову бойову програму», віддаючи данину воєнній кон’юнктурі. В ній обіцяні атракціони та «новыя этуали». Художній театр «Мініатюр» Кручинина частину від своїх зборів перераховує на користь пораненим.
На тлі безглуздої війни почалися нові зрушення – революції, зміна суспільно-економічної формації. У березні 1917-го в Україні стартували Визвольні змагання, у грудні Київ колотило від більшовицького підбурювання населення проти Центральної Ради, війська більшовиків почали наступ на Донбасі та півдні. 1 січня 1918 року в газеті «Нова Рада» опублікований наказ Головного отамана Симона Петлюри про воєнний стан на залізниці («агенти “гетьманського уряду” роз’їзжають по колії, де сіють анархію») і поряд – заклик до тих, хто хоче поповнити дивізію сірожупанців, прямувати до Конотопа, «платня 150 карбованців на всім готовім». Скільки це грошей? А ось порівняйте, тут же об’яви: продається сало від 8,5 до 12 карбованців; книжка «Послѣдній самодержецъ» про «життя і царствування б. монарха Росії Миколая 2-го» – 6 карбованців 80 копійок.
Але найпершими, як завжди, йдуть театральні анонси – наприклад, 1 січня у Державному драматичному театрі «Лісова пісня» з приміткою: до відміну стану облоги початок вистави о 17:30. І звучать, звучать у ті святкові дні на різних майданчиках українські колядки у виконанні збірного хору у 150 душ під орудою Олександра Кошиця.
Впродовж 1918 року Київ бачив червоний терор Муравйова, вступ німецьких і австро-угорських військ, державний переворот на користь гетьмана Павла Скоропадського, його падіння та появу Директорії УНР… Шпальти «Нової Ради» 31 грудня 1918-го геть нервові. Опубліковані накази Головного командування: забороняється агітація проти УНР! проти з’єднання українських земель докупи! проти інших національностей! забороняється розпускати неправдиві чутки! А Молодий театр на 31-ше поставив прем’єру – філософську казку-драму Гергарта Гауптмана «Затоплений дзвін», яка, між іншим, колись справила велике враження на Лесю Українку. Режисером був Лесь Курбас, а художником-постановником Анатоль Петрицький (його чарівну сценографію дуже хвалили) – і хоч би одним оком побачити ту виставу!
Замість віднесеного вітром старого українського світу встановився новий, червоний, лад. І це пережив Київ, відродившись після жахів війни. Знову вирувала культура, тепер вже на пролетарських засадах – наприклад, 1922 року почалася кампанія з дискредитації святкування Різдва. Відтепер всі веселощі мали бути світськими. Щоправда, 4 січня 1923 року газета «Вестник Киевского Губисполкома» зіпсувала святкові настрої киянам – надрукувала прийняте ВЦВК «Положення про податок з публічних видовищ та веселощів». Згідно з документом, відвідувачі симфонічних концертів, театральних вистав, літературних вечорів і художніх виставок, кабаре, цирку, забігів на іподромі тощо мали доплатити від 10 до 100 відсотків вартості вхідного квитка. Натомість квитки до певних закладів не підлягали обкладенню податком: наукові та художні музеї, заходи у школах, кінематограф, видовища, що мають агітаційно-пропагандистське та політико-просвітницьке значення тощо. Тобто якщо ти, буржуїн, слухаєш джаз у кафе-шантані, то плати зверху, а якщо пішов дивитися виставу-агітку, то заощадив. На додаток до обдирання відвідувачів заклади мали віддати 10 відсотків квитків для Червоної армії – щоб солдати окультурювалися.
Ну і нарешті зазирнемо у пронімецьку газету «Нове українське слово» від 31 грудня 1941 року. Там співають осанну київським електрикам, які відразу після «звільнення» (не рашисти першими почали називати окупацію звільненням) узялися лагодити електромережі, щоб дати воду, світло, запустити трамваї. «Електроуправління Київенерго ввімкнуло електрострум заводам, які починають працювати», – читаємо ми щось до болю знайоме. Так, є вічні цінності – Київенерго і його працівники. А ще «Пікова дама». Доволі дивно бачити, що Київська опера 1 і 4 січня давала «Пікову даму» Петра Чайковського.
Як зустріли Новий 1942 рік? Наприклад, у ресторані «Київ», який обіцяв «українські страви, рідні пісні джаз-оркестру», виступ «кращих артистів театрів та філармонії», «окремі столи з великим вибором ріжноманітних страв, напоїв та кондитерських виробів». Чи у Театральному ресторані, що віддав окрему залу німецьким воякам і приставив до них офіціанток, котрі володіли німецькою мовою. Можна уявити, які тости ці пихаті вояки виголошували під ялинкою, вірячи у свою швидку перемогу.
Текст: Марина Полякова
Світлини з відкритих джерел
Дякуємо онлайн-архіву української періодики Libraria за можливість доторкнутися до живої історії
