Навіщо нам знати про колекційний дизайн – адже у нас все одно немає 21 905 000 євро? Втім, колумністка «Іншого Києва», дослідниця візуальної культури Ірина Белан розповідає не стільки про гроші за дизайнерські крісла і шафи, скільки про сучасний світ як міждисциплінарний простір і про свободу діяти. А до чого тут чайний столик?..
Моя історія колекційного дизайну почалась у 2009 році, коли по закінченню триденних торгів Chrіstіe’s був анонсований рекордний продаж крісла з колекції Іва Сен-Лорана та П’єра Берже. Крісла з драконами, зробленого ірландською дизайнеркою Ейлін Грей у 1917 році. Крісла, яке придбали за 21 905 000 євро для таємничого покупця паризькі галеристи Роберт та Ческа Валуа. Факт цього захмарного продажу не означає, що до цього моменту колекційного дизайну не існувало. Зовсім ні. Але це був начебто сигнал будильника пробуджуватися колекціонерам, галеристам. І митцям.
До речі, крісло не стало найдорожчим предметом меблів… мабуть, що найбажанішим – воно начебто зберігало відбитки дотиків легендарного дизайнера. Двічі найдорожчим за усю історію аукціонів ставав Бадмінтонський кабінет – шафа XVIII століття з чорного дерева, яку виготовляли тридцять меблярів протягом шести років у Флоренції. У 1990 році на Chrіstіe’s кабінет продали за 15 170 000 доларів. А через чотирнадцять років для своєї колекції його придбав Ганс-Адам ІІ, князь Ліхтенштейну, за 36 800 000 доларів.
Я не фанат назви «колекційний дизайн». Колекція означає пошук та збирання речей однієї типології. Але я ще не зустрічала жодної колекції, яка включала б тільки столи або крісла. Навіть колекцій предметів тільки одного дизайнера поза музеями також немає. Я зустріла декілька назв цього культурного явища: одиничний дизайн, галерейний дизайн, студійний дизайн, дизайн мистецтво, функціональне мистецтво.
Але до мистецтва належать і площинні об’єкти також. Мені здається, що найбільше відповідає самій суті колекційного дизайну термін «функціональна скульптура». Саме доречне слово «скульптура» натякає на об’ємні характеристики усіх предметів дизайну. Функціональність – це єдина ознака дизайну, яка відділяє його від мистецтва. Тому для мене саме назва «функціональна скульптура» звучить найдоречніше. Але за традицією я продовжу писати про «колекційний дизайн».
Предмети, з яких я почала свою розповідь, належать до історичного колекційного дизайну, який поділяється на антикваріат (це предмети старше п’ятдесяти років) і вінтаж. Запровадником історичного колекційного дизайну я вважаю британця Вільяма Моррісона. Початок індустріалізації він зустрів у штики. І начебто у пику адептам мас-маркету почав випускати меблі тільки ручної роботи.
За ним підтягнувся шотландець Рене Макінтош. Саме його меблі побачила 22-річна Ейлін Грей у Парижі під час Всесвітньої промислової виставки 1900-го. Побачила, надихнулася, почала проєктувати свої й дуже швидко зробила крок від стиля ар нуво до модернізму. У 1926 році Ейлін представила крісло Bіbendum – це була її феміністична відповідь Ле Корбюзьє з його кріслом Grand Confort. Bіbendum, назва і форма якого натякають на символ французької компанії Michelin, перетворився на один із найвпізнаваніших предметів меблів XX століття.
До історичного колекційного дизайну відносять предмети за дизайном вже згаданого Ле Корбюзье, його двоюрідного брата Пьєра Жаннере, Шарлотти Перріан, Френка Ллойда Райта, Арне Якобсена, Фінн Юля, Ханса Вагнера, Джо Понті, Алессандро Мендіні, Етторе Соттсасса, Дієго Джакометті (молодшого брата відомого скульптора Альберто Джакометті).
Меблі Джакометті збирав ще один легендарний фешн-дизайнер – Юбер Живанші. Стіл авторства Джакометті 1980 року було продано на Chrіstіe’s у 2017 році за 4 160 000 євро при естімейті у 600 000–800 000 євро. Стиль Дієго дуже нагадує манеру, характерну для його брата.
Список колекційних дизайнерів, історичних та сучасних, неосяжний. За якою ж ознакою вони туди потрапляють? Час поговорити саме про характеристики колекційного дизайну. Одну з них я вже назвала – ручна праця. Додам лімітований випуск та дорогі матеріали. Я поєднала ці три характеристики колекційного дизайну тому, що вони не завжди присутні у колекційному дизайні. Такий собі неочікуваний поворот.
Наприклад, меблі скандинавських або американських модерністів випускали на фабриках у промислових обсягах. У цьому випадку найбільшу зацікавленість колекціонерів викликають предмети, виготовлені за життя автора або для відомого проєкту. Дорогі матеріали – також не обов’язкова ознака дизайну. Британський дизайнер Рон Арад у 1981 році зробив крісло Rover… з переднього крісла автівки Rover, яке він придбав на автозвалищі.
Ліжко La Socіeta del Pіaneta дизайну Етторе Соттсасса 1992 року зроблене з фанери.
Алюміній складно назвати вишуканим матеріалом, але алюмінієва канапка дизайну Марка Ньютона Lockheed Lounge пішла за 1 600 000 доларів на аукціоні Phіllіps de Pury у 1986 році. Голландський дизайнер Піт Хейн Ейк виробляє меблі виключно з перероблених матеріалів – дерева, кераміки, скла, плитки, віконних рам. Американський дизайнер Фернандо Мастранджело використовує сіль, пісок та навіть прах.
Для колекціонерів та поціновувачів дизайну на перший план виходить сильна концепція та магія гучного імені дизайнера, який її спроєктував. Ми жадаємо слави. Якщо не своєї, тоді слави іншої людини. Тож – ручна праця, лімітована серія, дорогі матеріали, а головне – концепція та ім’я дизайнера або назва проєкту.
У своєму рев’ю про TEFAF я писала про люстру з муранського скла за дизайном художника Ай Вейвея, яка експонувалася на стенді італійської галереї Contіnua. В Україні також є дизайнери та художники, які роблять саме колекційний дизайн. Серед них я назву Юрія Зіменка, Катю Соколову, Валерія Кузнецова, Вікторію Якушу.
Нещодавно я побачила новий об’єкт Лізи Портнової, керамічний чайний столик «Серпень» (на головному фото) – емоційна робота, а саме за емоціями колекціонери звертаються до колекційного дизайну. Я давнішня фанатка керамічних інсталяцій Олесі Дворак-Галік – бажаю бачити їх у приватних та публічних інтер’єрах, наприклад, для візуального поділу відкритих просторів.
Навіщо нам знати про колекційний дизайн? По-перше, це красиво. По-друге, розуміння публікою цінності того, що митець створює, допомагає йому сформувати ціну свого мистецтва. А це необхідна річ для успішного просування на ринку мистецтва і дизайну. Остання причина – світ вже деякий час живе у єдиному міждисциплінарному просторі. В ньому не залишилося кордонів між літературою, дизайном, наукою, образотворчим мистецтвом. Розуміння цього дає безумовну свободу діяти. Дає свободу.
Основна світлина: Ліза Портнова, керамічний чайний столик «Серпень»
Зображення з відкритих джерел
