Антверпен – столиця моди, стверджує наша колумністка Ірина Белан. А ми додаємо – є об’єктивні причини того, що Київ не став столицею моди. Як і об’єктивні причини того, що у багатьох українських родинах не збереглися одяг, світлини, документи предків. Як і об’єктивні причини того, що за радянських часів некрасивий, але міцний одяг носили десятки років, аж поки він не ставав ганчіркою для підлоги або торбочкою. На жаль, є причини, через які навіть така красива виставка про одяг, моду і пам’ять, що її відвідала в Антверпені Ірина Белан, стає в чомусь травматичною. Втім, давайте сьогодні просто вийдемо на вулиці Антверпена, просто завітаємо до Музею моди й просто будемо насолоджуватися артефактами з колекції та мистецтвом талановитих людей.
Антверпен – це столиця моди. І крапка. Достатньо опинитися на його вулицях і побачити, що тут стрітстайл крутіший за деякі останні колекції відомих фешн-дизайнерів. Можливо тому, що дизайнери, опинившись на олімпі модної індустрії, вже не прагнуть комусь щось доводити. А Антверпен вимагає від мешканців кожного дня доводити собі, що вони найкращі.
Антверпен – це столиця моди. Достатньо передивитися найсвіжіші фешн-новини або зануритися в історію фешн-індустрії. Артдиректори італійських брендів Prada та Diesel – бельгійці Раф Сімонс та Глен Мартенс відповідно. Гайдер Аккерман, який народився в Колумбії, розробляв кутюрні колекції для Jean Paul Gaultier, навчався у Королівській академії витончених мистецтв у Антверпені. В різні роки там здобули освіту Демна Гвасалія з Грузії, який зараз відповідає за креатив у Вalenciaga, Мартін Маржела, Крістіан Вейнантс. Студентами академії були й Раф Сімонс, Глен Мартенс та учасники «Антверпенської шістки» – Дріс ван Нотен, Вальтер ван Бейрендонк, Дірк Біккембергс, Марина Йі, Дірк ван Саєн, Енн Демельмейстер. До речі, двоє останніх серйозно займаються керамікою. «Антверпенська шістка» – це такі собі The Beatles від моди. Але не прилизані співаючі хлопчики варіанта 1964 року у відпрасованих чорних костюмах службовців похоронного бюро, а розхристані розбишаки розливу 1968-го. «Антверпенська шістка» не просто дефлорувала моду, позбавивши її крижаної недосяжності, – це стосувалося крою, кольорів, декору, мейкапу, – вона запропонувала демократичніший підхід до самих показів, зруйнувала кордон між подіумом та вулицями Антверпена.
Антверпен – це столиця моди. Достатньо прийти на вулицю Націоналестраат, 28, де розташований MoMu – Музей моди. Окрім постійної експозиції колекції музею, там проходять тимчасові виставки, одна з яких – «Echo. Wrapped in Memory» («Луна. Загорнуте у пам’ять») – закінчиться 25 лютого. Три основні учасниці, художниця Луїза Буржуа, фешн-дизайнерка Сімон Роша та хореографка Анна Тереза де Кірсмакер, розгортають свої візуальні розповіді про спогади, пов’язані з одягом, – дитинство, вагітність, материнство, зрілість. І ці згадування перетворюються на нитки, якими зшите життя кожної з них.
Вони розповідають про свій досвід, отриманий завдяки одягу, досвід, який змінив їх, та який трансформував сам одяг. Потертості, дірки, плями й запах виступають свідками того, що не тільки одяг змінює нас. Ми також впливаємо на нього. Виставка стала доказом високої професійності реставраторів – як реставрувати одяг так, щоб залишити його автентичним, не дозволити бажанню досконалості затьмарити очі та зробити перфектний, але новоділ.
Луїза Буржуа, Сімон Роша та Анна Тереза де Кірсмакер розповідають свої історії. До них кураторка Еліза Де Вінгерт додала окремі глави, авторами яких стали мисткині Маріанна Беренхаут, Біллі Зангева, Кассі Намода, Кеті Вілкс, Харлі Вір, Майя Баррера, Ліз Магор, Лайла Гоар та фешн-дизайнер Мартін Маржела. На цьому можна було б поставити крапку.
А можна і не ставити, а написати про те, що виставка відбувається у декораціях, які розробила українсько-британська дизайнерка Яніна Педан. Вона додала тактильності у кожну залу, використавши фактурні тканини на стінах, які повертають нас у до-дитяче минуле – наше утробне життя.
Фото: Ірина Белан