Символи «українськості», швидкі крокі життя,  колекція Щавинського та суцільна достоєвщина на полотні – Марина Полякова рекомендує найцікавіші виставки Києва.

Barvy (вул. Мечнікова, 3)

Ігор Солодовніков – художник з Черкас, і це його перша велика виставка у Києві. Куратор Алік Журавльов відібрав по кілька робіт із різних циклів, всього три десятки полотен – вийшла непогана репрезентація. Колись Ролан Барт з позиції семіотики роздумував, що таке «італійськість», «французькість», так от роботами Ігоря Солодовнікова можна ілюструвати «українськість». І мова не тільки про серію «Символи», в якій художник працював саме з прадавньою народною символікою. Його пейзажі та натюрморти не менш промовисті. Тут старі церкви, жовті дозрілі груші, зелені тугі яблучка, верби над водою, коні у вранішньому тумані, мальви, шляхи до обрію, різнотрав’я, глечики, веселки, сині вікна, вечірні сполохи, полуденна спека… Велика система образів, які з дитинства потроху відкладаються у пам’яті, нашаровуються, щоб потім – де б ти не був, ким би не став, – виринати з глибин свідомості, мовити: це твоє, твоя земля, твій світ. І ще в Солодовнікова є те, що теж, без сумніву, належить до змістовного поля «українськості», – кольори, шалена, палаюча південна палітра, вміло підкорена єдиному задуму. Виставка працює до 15 лютого.

Я Галерея (вул. Хорива, 49 в)

Крокі – це і швидка замальовка, начерк, і креслення ділянки місцевості, де позначені головні об’єкти. Художній тандем Сергія та Анни Звягінцевих вибрав саме таку назву для спільної виставки, жанр якої годі й намагатися визначити. Сергій збирає маленькі фрагменти життя (от плутається вузликами стежка, якою ходили з батьком) і складає з них нові змісти. Це ніби літери алфавіту, який знає тільки він, і тільки він може з тих літер створити якусь історію та негучно, ненав’язливо розповісти її всім, хто хоче почути. Анна Звягінцева https://inkyiv.com.ua/2017/11/neumestnye-prikosnoveniya-nesluchayn/ на відбиток київського Подолу, де протоптані мільйони чужих стежинок, де живе безліч чужих змістів, накладає свій власний досвід, своє уявлення про те, куди і як треба йти. І це теж тиха особиста історія.

Мистецький центр «Шоколадний будинок» (вул. Шовковична, 17/2)

На першу персональну виставку Маші Шостаковської, мабуть, варто запросити тих, хто точно знає, яка має бути родина, які повинні бути стосунки між людьми, як треба поводитися, – одним словом, любителів стереотипів. Саме для них художниця розповідає про те, що універсальних рецептів немає, і кожна людина, як це не важко, шукає свій шлях сама, і сама набиває свої ґулі. Люди Шостаковської умовні, це геометрія, комікс, цифра. Вони несуть на своїй умовній шкірі (рожевій, жовтій, блакитній) сліди досвіду зіткнення з іншими людьми та середовищем. Їх м’язи напружені, а губи густо закреслені на знак мовчазного переживання проблем. Але якщо завжди мовчати, то можна втратити себе.

Музей Ханенків (вул. Терещенківська, 15–17)

Василь Олександрович Щавинський (1868–1924) народився в маленькому місті Іллінці (тоді Київщина, а зараз Вінницька область). Він вивчився на «технаря», закінчивши Політехнічний інститут у Цюриху, та працював хіміком-технологом у Санкт-Петербурзі на миловарному заводі. Але «гуманітарій» все ж таки проріс в ньому – Щавинський став колекціонером і мистецтвознавцем. Він збирав картини, переважно голандців та фламандців, вивчав технології малярства Київської Русі, влаштовував виставки. В революцію він передав значну частину колекції на збереження до Ермітажу. В 1923 році держава націоналізувала колекцію, а у 1924-му Щавинського вбили на вулиці. Проміж тим, за його заповітом живопис та гравюри старих майстрів мали перейти до Київського музею ВУАН (нині Музей Ханенків). Як вже з Ермітажу «видирали» цей дар, окрема історія. Але він опинився-таки у Києві та став перлиною музею. На виставці можна побачити частину колекції на тлі благородних густо-червоних стін, у самому серці України, яку так любив Щавинський.

ЦСМ «Білий Світ» (вул. Пушкінська, 21 а)

Ще один творчий тандем Amit Ari – Тимофій Строганов та Ірина Мельниченко – малює своє життя, спільні пригоди, враження, мрії. Роботи створені саме для цього проєкту, за короткий час, вони немов фрази, які промовляються зараз, ще бринять у повітрі, ще не встигли стати минулим. Це не закінчена розповідь з відкритим фіналом, бо ж спільне життя продовжується. Стилістика робіт балансує проміж імпресіонізмом, експресіонізмом, абстракцією, і за характеристикою художника Олексія Малих – це суцільна достоєвщина. Дійсно, ми бачимо щільний, дуже емоційний візуальний наратив з багатьма подробицями: плямами, бризками, нервовими лініями, розмитими абрисами. Це вічний пошук, вічна жага вражень.