Галерея «Маяк» запрошує на виставку монотипій Матвія Вайсберга «А млини все стоять, Санчо!»
Ще у 1994 році в Києві вийшла книжка з творами Ортеги-і-Гассета «Етюди про Іспанію», яку проілюстрував Вайсберг, – на обкладинці несеться кудись лицар, коливається за його спиною плащ, дивиться в небо спис. 25 років художник не полишає цю тему, і знову ми зустрічаємося з сумним лицарем Дон Кіхотом, його вірним Санчо та терплячим Росинантом. Формально ця серія – перегук з Ґюставом Доре, який надзвичайно плідно ілюстрував Сервантеса.
«Тут мова йде на стільки про текст роману великого Сервантеса, скільки про видання з ілюстраціями Доре, які я з дитинства люблю, я на них виріс. Так що це можна віднести до жанру “перемальовування картинок”. Врешті-решт Доре навіть Ван Гог перемальовував. Друге питання – що на виході, чи можна це порівнювати, і чи треба?» – каже Матвій Вайсберг.
У двох залах «Маяку» два Дон Кіхота – нічний та денний. Перша частина виконана білим на темному тлі, вона вся тільки натяк, дотик, звук у тумані, височенна постать-жердина у світі місяця, рухливі тіні, непевні відчуття – зараз щось трапиться недобре, не ходи туди, Кіхоте!
Друга частина – відбитки на світлому папері, тут більше академізму, власне ілюстративності, деталей, подробиць: галаслива юрба, капелюхи, забори, арки, дерева. Дон Кіхотів у ліжку цілих два – тонке, сухе обличчя («твое чрезмерно узкое лицо подобно шпаге», писала Цвєтаєва) потонуло у здоровезній подушці, набитій пір’ям, безкінечні пальці хочуть штрикнути у глядача, але вже не мають сили. Тут теж упізнається гравюра Доре, це діалог, штудії, роздуми на тему, необхідна зупинка у пустелі змістів. Для автора «лицарі» взагалі стають терапією:
«Події, в яких ми живемо, викликають у людей різні реакції, і я теж на них реагую. У мене в житті кілька разів були ситуації, коли за допомогою малювання я сам себе рятував. “Кипит разум возмущенный”, а оскільки у мене на голові немає пімпочки й випускати пар я можу тільки через якісь дії, то ось ці графічні серії для мого організму лікувальні. Мені вони уявляються такою собі окремою короткою фразою, особливим жанром, менш подовженим у часі, ніж те, що я показував на своїх недавніх виставках».
Невеличкі роботи відкриваються не з першого погляду, суттєво змінюються від скорочення або збільшення глядацької дистанції. Мати книжку з такими ілюстраціями, зростати з нею, вдивлятися, відкривати нове у знайомому – щастя.
- Що: Матвій Вайсберг, «А млини все стоять, Санчо!»
- Де: Арт-простір «Маяк», вул. М. Коцюбинського, 6
- Коли: 5–30 вересня; 12:00–20:00.
Текст: Марина Полякова
Фотографії: Олег Соснов, Олексій Белюсенко
