Випадкові ігри і припадковий символізм, рух задом наперед, арт-резиденція у зоні відчуження – Марина Полякова анонсує найцікавіші виставки Києва.
Маяк (вул. М. Коцюбинського, 6)
Назва виставки – «Гра у випадковість», і якщо гра сама по собі передбачає елементи випадковості, то гратися у випадковість – щось дуже складне й цікаве. І ця назва виставці пасує. По-перше, графічна техніка Андрія Підлісного поєднує експериментальний та традиційний підхід. Він використовує для створення робіт сучасні технології, легко тасуючи їх, а друкує вручну, як це робили на протязі віків. По-друге, кожна робота Підлісного – ребус, натяк і знов-таки гра. Це стосується не лише абстрактних, але й фігуративних гравюр. Тільки здається, що зображення можна зрозуміти та пояснити, – наприклад, спираючись на свій класичний багаж: ту ж давньогрецьку міфологію, яка пронизує творчість Підлісного. Але це не ілюстрації, а система символів, що вступають один з одним у складні взаємодії та породжують нові значення. І система не теплого та комфортного розміру, її межі губляться у космічному просторі, бо десь там є ті чорні небеса з холодними сонцями, вибухи зірок, сріблясті вихри матерії – всесвітня геометрія, що перемагає час.
ЦСМ «Білий Світ» (вул. Пушкінська, 21 а)
Якщо роботам Андрія Підлісного філософічність притаманна невимушено, то в Олексія Анда вона примусова. До експозиції підводиться серйозна база – про еволюцію, духовність, символізм, асоціативність, активну роль глядача тощо. І довірливий глядач починаю шукати філософські засади та роздумувати, що це все мало значити. Між тим все це знаходиться на межі поп-арту, – усі ці поп-ідоли та культові персони з ходового багажу так званого «інтелектуала»: від Стіва Джобса до Альберта Ейнштейна… здається, бракує тільки Мерілін Монро. Навкруги – розсип пікселів, мерехтіння ієрогліфів, кодів, а Джобс вписаний у комп’ютерну плату, і це теж поп-арт, та сама «Матриця», яку вигадали (тоді ще) брати Вачовські, а ми – знов-таки довірливо і лякливо – повірили та стали в ній жити, використовуючи її символи у хвіст і гриву. Друга частина експозиції – давні роботи Анда, тобто демонстрація його особистої еволюції. Тут тумани, божественне сяйво, свічки, трави, небеса, майже безтілесні жінки – надто красиво, дуже-дуже символічно. А ще в залі прозорим натяком присутні старі глечики, що символізують еволюцію людства, яка йшла, йшла, і ось дійшла.
The Naked Room (вул. Рейтарська, 21)
Зимою 2013–2014 років Сергій Мішакін та Євген Нікіфоров знімали Майдан. Спочатку він, зовсім не страшний, був веселою січчю, радісним всенародним віче. Коли полилася кров, Сергій та Євген не сховалися, продовжували фіксувати події – не шукаючи красивих кадрів, роблячи чисту хроніку. І сьогодні, у річницю Майдану, вони (значною частиною вперше) показують те, що було шість років тому. Навіщо? Мабуть, про це може натякнути назва виставки «Ідемо задом наперед». Ми пішли задом наперед, забуваючи, чим був Майдан та навіщо він був. Ми готові до компромісу, а тоді компроміс з ворогом був неможливий.
ART 14 (Михайлівський пров., 14)
Олена Кудінова (1958–2017) закінчила Харківський художньо-промисловий інститут, отримала спеціальність «дизайнер інтер’єру». Її творче визрівання прийшлося на неймовірно цікаву епоху, українську мистецьку «нову хвилю»: повільну еволюцію відкинуто, тільки вибухи, злами, відкриття – та генії на кожній кухні. Олена Кудінова на роки зберегла той запал, працювала у живописі, графіці, дизайні, входила до харківського творчого об’єднання «Літера А». Її манері притаманні серійний підхід та колажні техніки, завдяки яким створюються цікаві просторові ефекти. Здається, у роботу можна увійти, оглядітися там, відкрити якісь завіси та побачити те, чого ззовні не видно. Ретроспективна виставка працює до 28 грудня.
Музей історії Києва (вул. Б. Хмельницького, 7)
У Чорнобильській зоні мешкають і дотепер люди, та ще, кажуть, на свободі пишно розплодилися усілякі тварини – всюди життя. Але для нас, тих, хто дивиться на зону з відстані, вона залишається екзотикою, адреналіновою небезпекою. З нею треба щось таке придумувати, щоб було весело й моторошно. От художники придумали створити там арт-резиденцію Made in Chernobyl, першу у світі арт-тусовку у зоні відчуження. Мабуть, настав час не тільки лякатися Чорнобиля, не тільки винуватити колишню владу, але й спробувати зрозуміти, що там відбувається. І художня рефлексія тут може допомогти. У арт-резиденції брали участь Ілля Чічкан, Ігор Тишенко, Олег Атаянц, Катерина Бурліна, Юлія Савенко, Едуард Бєльський, Маша Шубіна, Awhoivan Ivanovich, Ольга Дрозд, Y_O_V, Станіслав Квітко, Олексій Бурдій, Анна Луговська, Аразян Баграт (Вірменія), Peter Lagler (Австрія), Паріде Ді Стефано (Італія), Майк Ренар (США) та інші художники. Спойлер – зомбі не знайшли (ну, може Ксенія Оксінь трохи знайшла). Виставка працює до 8 грудня.
