Оксана Форостина про книжку Барака Обами «Мрії мого батька», що незабаром вийде з друку у видавництві Yakaboo Publishing.
Ця книжка великою мірою визначила моє розуміння того, що є Україною – не в сенсі країни, а в сенсі способу проживання життя. Вже тепер її перечитуючи, я знову переконуюсь, що навіть якби всі американці хором сказали, що вона не пояснює США, а всі кенійці – що вона не пояснює Кенію, я скажу, що вона пояснює Україну. Безліч моїх знайомих (з різних поколінь) могли би розказати схожі історії про своїх батьків. Безліч разів у наших розмовах виринали ті самі запитання, що тут і там постають у книжці. Безліч цитат можна розгорнути у великі, важливі і болючі теми – не про них, за океаном, а про нас.
Чому все це мені настільки, аж до деталей, знайоме? Культури сильних країн (а сильні країни – це переважно імперські країни) забезпечують таким харизматичним й амбітним, як батько Обами, чоловікам (принаймні донедавна ці виклики специфічно чоловічі) рамки опанування власного еґо, і ці рамки були не тільки обмеженнями, але й опертям. Я не кажу, що вони об’єктивно добрі (гуманні, моральні, ю нейм іт), переважно вони були зроблені з того, що ми зараз вважаємо печерним шовінізмом, заскорузлим моралізаторством чи просто імперською зверхністю, але вони були якимсь ґрунтом під ногами. Чоловіки нашої пригніченої культури, які першими стрибали зі старого світу у сучасність, із совка – у глобальний світ, із бідності й скромного походження – у впливовість і гроші, опинялися сам на сам зі своїми демонами, сумнівами, очікуваннями – власними і свого оточення. І це, напевно, те, про що нарешті варто говорити голосно і вперто: у майбутнє по одному не стрибають.
Барак Обама. Мрії мого батька. Переклад Н. Валевської / Ред. О.Форостина, Ю.Омельченко, Л.Сідлович. Yakaboo Publishing, 2020.