Львівський нонконформізм, подорожі у яскравих фантазіях та бабусі як національне надбання – Марина Полякова рекомендує найцікавіші виставки тижня.

Аукціонний дім «Дукат» (вул. Володимирська, 5)

«Дукат» за підтримки Українського культурного фонду продовжує великий проєкт дослідження вітчизняного неофіційного мистецтва Ukrainian Unofficial. Другий том (після київського) присвячений альтернативній художній культурі Львова 1950–1980-х років. Дослідники, опрацювавши чималий корпус матеріалів, відкрили відповідний розділ на сайті http://www.archive-uu.com/ua/city/lviv, провели лекції та презентували виставку – на жаль, недовготривалу – на якій представили роботи львівських майстрів. Західноукраїнський художній ландшафт багатий на гучні імена: Карло Звіринський, Роман Сельський, Леопольд Левицький, Євген Лисик, Олександр Аксінін та інші – оригінальні, яскраві митці. Збірна виставка графіки та живопису дає змогу хоча б приблизно оцінити широкий діапазон технік, тем, особистих уподобань художників, які були вбудовані у складну епоху і давали посильний опір офіційному, ідеологічно ангажованому, мистецтву.

Сьогоднішньому глядачу зовсім непросто зрозуміти, чому їхні твори – не тільки, здається, не провокаційні, а навіть взагалі негучні, камерні – система зустрічала з підозрою, чому її так лякав привид модернізму. Отже, нинішня експозиція є такою собі системою кодів, які треба розгадати, щоб відкрилася епоха. Виставка триває до 25 жовтня.

Білий Світ (вул. Пушкінська, 21 а)

Заходячи на виставку Євгена Лісняка, хочеться закричати щось на кшталт: «На улице идет дождь, а у нас идет концерт!» Це дійсно спалах всіх почуттів після сіренької мокрої осені, пробудження від меланхолії. Молодий художник не скупиться на кольори: блакить, фуксія, кобальт, жовтогарячий, трав’янистий… На полотнах – дикий хаос, ніби одночасно відбувається ремонт, переїзд, молодіжна вечірка, та ще й коти все поваляли. А після того, як переведений дух від першого враження, хочеться розбиратися, що ж таке коїться. Це – уявні подорожі, мандрівки наших дивних часів, коли душа вільна, а тіло обмежене карантинними заборонами. Ми можемо уявити себе де завгодно, у яких завгодно ситуаціях, але в реальності просто сидимо вдома, залякані. Євген каже, що такі відверті кольори йому потрібні для того, щоб підкреслити абстрактність та сюрреалістичність сьогодення. Тож фантазуйте яскраво і мандруйте подумки, бо це надовго.

Центр української культури та мистецтва (вул. Хорива, 19 в)

В європах та америках, звісно, є свої бабусі. Вони носять модний одяг, роблять гарні зачіски, сидять з подругами у кафе, подорожують світом, нарешті! На жаль, це історії переважно не про наших бабусь – наші заклопотані до останніх днів, доношують піввікові сукні, ховають сиве волосся під хустками, мають натруджені руки. Наші жінки ростили дітей, пололи колгоспні буряки, будували Дніпрогес, тримали чоловіків на короткому повідці. Але вони по-своєму неймовірно красиві, треба тільки це побачити. Юлія Левицька, художниця, викладачка НАОМА, написала портрети сільських бабусь, оточила їх пейзажами та натюрмортами, створивши невеличкий космос, – трохи ностальгічний, трохи іронічний. Тут немає скорботи, є лише милування бабусями, які й самі стали часткою природи, вросли в неї, перетворилися на яскраві квітки. Виставка триває до 9 листопада.