Спочатку людство лише мріяло про перемогу над стихією повітря та складало міфи, а потім перейшло до практичних дій. На чому тільки не літали стародавні винахідники – на повітряних зміях, штучних крилах, у клітках з пороховим зарядом – але повітряна куля, або ж аеростат, стала, без сумніву, найкрасивішим витвором.
Першими з європейців підняли в небо кулю, наповнену теплим повітрям, як відомо, брати Монгольф’є 1783 року. Того ж 1783 року на кулі-монгольф’єрі здійнялися свійські тваринки, потім люди – і понеслося, в буквальному сенсі. Європейці експериментували, нерідко гинули, але не здавалися.
У Києві, та й у всій Російській імперії, піонером повітроплавання став Михайло Іларіонович Кутузов, київський генерал-губернатор у 1806–1808 роках. Скажемо чесно – тоді Київ був не самим веселим містом, генерал нудьгував (на що скаржився дружині) і придумував собі й людям усілякі справи: установку ліхтарів, захист безпеки, заснування гімназії та от запуск повітряної кулі. 21 квітня 1807 року він пообіцяв митрополиту Серапіону, що з Дворцового саду до його резиденції долетить перша куля. Митрополит і гості чекали-чекали, вдивлялися в небо, але монгольф’єр не прилетів, бо навіть не злетів, розірвався.
«Впрочемъ ровно черезъ мѣсяцъ (21 мая), – писав 1884 року часопис “Кіевская старина”, посилаючись на мемуари митрополита Серапіона, – опытъ повторенъ былъ удачнѣе въ Шулявщинской, принадлежавшей митрополичьему дому рощѣ. Шаръ пущалъ цесарець (тобто підданий Священної Римської Імперії, «іноземний спеціаліст». – In Kyiv). Кромѣ митрополита съ духовными властями присутствовалъ ген. Кутузовъ и множество дамъ и другихъ людей. При посѣтителяхъ шаръ былъ наполняемъ горячею матеріею, а болѣе дымомъ. И наполненъ будучи, поднялся довольно скоро и поднялся выше березъ и пролетѣлъ влѣво къ дорогѣ и блцзь рощи опустился. Вышиною возлетѣлъ, какъ другимъ показалось, саженей на сто, и летѣлъ не болѣе, какъ минутъ 10».
Шулявська заміська резиденція митрополитів не збереглася, але ми можемо побачити її на старій мапі. Саме над цією місцевістю летіла перша київська повітряна куля.
XIX століття стало епохою тріумфу аеростатів. На них мандрували, слідкували за позиціями ворогами під час воєн (і генерал Кутузов не для забавки, а для армії старався), їх здіймали у небо в дні великих урочистостей. Приятель Жюля Верна Надар – письменник, художник, фотограф – піднявся 1858 року на монгольф’єрі над Парижем і зробив першу фотографію з такої висоти.
На початку XX століття тема підкорення повітря була суперактуальною. Адже небо вже населяли дирижаблі, планери, з’явилися перші аероплани – прогрес йшов великими кроками. 9 липня 1907 року газета «Киевлянинъ» надрукувала розлогу статтю «Из міра науки. Современные аэропланы и воздушные корабли», в якій в тому числі пояснювалася різниці між аеростатами (легші за повітря) та аеропланами (важчі за повітря).
5 березня 1909 року газета «Рада» анонсувала – в залі першого класу старого вокзалу розпочинається курс популярних лекцій для службовців та робітників залізниці. На першій лекції професор кафедри теоретичної механіки Київського політехнічного інституту Микола Делоне мав розповісти про історію повітроплавання. На жаль, лекція не вдалася, 11 березня газета «Утро» рознесла її організацію на друзки: ліхтар для картинок ставили надто довго, Делоне стояв надто низько, говорив дуже швидко і тихо… Але далі все пішло краще, і публіка радо слухала лекцію про сучасний стан у цій галузі.
Українські газети часто писали про катастрофи з повітряними кулями у різних країнах. Аеростати падали від технічних несправностей, від сильного вітру, спалахували, вбиваючи не тільки пасажирів, але й, бувало, людей на землі. Наприклад, 6 травня 1902 року «Киевлянинъ» переказав подробиці страшної катастрофи в Парижі, в якій загинув бразилець Северо (і з ним колега Саше). На батьківщині він брав участь у визволенні рабів і в революції, що знесла з трону «донъ-Педро» (імператора Педру II), а до Франції приїхав з мрією прославити Бразилію на весь світ. Аеростат Pax, який спалахнув і впав на avenue du Maine, коштував йому всіх статків, і невідомо, що залишилося сімом дітям. Французька марка шоколаду Guérin-Boutron навіть присвятила цій страшній події один із малюнків-вкладок.
Звісно, не всі польоти були трагічними, траплялися й трагікомедії. Так, 28 грудня 1901 року під Полтавою висадилися німці. Члени Берлінського метеорологічного інституту на повітряній кулі Berson були принесені у містечко Журавки сильними вітрами й сніговою бурею. Селяни, відійшовши від подиву, прийняли гостей якнайкраще. 3 січня «Киевлянинъ» писав:
«29 декабря оба отважные воздухоплавателя прибыли въ Кіевъ и в теченіе дня, совмѣстно съ г. Вешке, осматривали городъ и его достопримѣчательности. Путешественники, между прочимъ, также осмотрѣли Лавру и ея святыни. Шаръ доставленъ въ Кіевъ и будетъ отправленъ въ Берлинъ. Аэронавты выѣхали уже въ обратный путь по желѣзной дорогѣ».
10 січня 1915 «Утро» розповідало про тріумфальний переліт з Парижу до Києва на кулі Condor III французьких аеронавтів Еміля Дюбонне та Пьера Дюнона, які встановили новий рекорд дальності. Вони пронеслись над Європою на швидкості сто кілометрів на годину, витримали вітер, мороз, густу хмарність і нарешті побачили під собою, як потім з’ясувалося, Київ – велике, яскраво освітлене місто (спасибі Кутузову за впровадження ліхтарів!). Потерпаючи від 20-градусного морозу, французи вирішили сідати, опинилися у засніжених полях і довго шукали житло. Їх прийняли у бідній єврейській родині, пригостили чаєм та оселедцем. Газета іронізує: «Интересно отмѣтить, что въ то время какъ воздушный путь между Парижемъ и Кіевомъ аэронавты покрыли въ 30 часовъ, на обратный путь имъ на поѣздѣ пришлось потратить почти вдвое времени».
Аеростати не завжди були героями великих подій. Нерідко їх використовували утилітарно. Наприклад, 15 липня 1901 року у гаю Кадетського корпуса збирали благодійні гроші для воїнських родин. Розважали гостей хор балалаєчників, феєрверк, кегельбан, каруселі, танці та повітряна куля. Квиток до парку коштував 20 копійок. Також аеростат, традиційний атракціон, запускали в кафешантані «Шато-де-Фльор», що у Царському саду.
Наприкінці скажемо, що Київ має бути вдячним аеростатам за колекцію світлин, на яких він постає у своїй старій красі. Це німецька аерофотознімання 1918 року, на котрій видно і Десятинну церкву, і древній Михайлівський Золотоверхий собор, і Миколаївський ланцюговий міст…
Епоха завершилась, але горді повітряні кулі все ще інколи прикрашають небо над Києвом, вже як ретро-забава.
Текст: Марина Полякова
Зображення з відкритих джерел
