В Національному художньому музеї відкрилася виставка живопису Катерини Косьяненко «Список кораблів». Цей проєкт нерозривно пов’язаний з однойменною книгою Сергія Жадана (вийшла 2020-го у Meridian Czernowitz), але все ж таки він сам по собі.

Поезії Жадана та картини Косьяненко поєдналися за задумом Тетяни Швед-Безкоровайної, яка раніше придумала об’єднати прозу Тараса Прохаська з живописом Олени Придувалової. Художній текст та зображення, яке не є в прямому сенсі ілюстрацією (створюється не як допомога текстові, а як самостійне висловлювання), збагатили одне одного, примножуючи змісти.

Тепер картини Катерини Косьяненко можна подивитися окремо (згадуючи подумки рядки віршів, або й ні), у виставковому просторі. Вони поділяються на три блоки. Перший – полотна, написані до виникнення ідеї співпраці: «Невидимий автобус», «Перехід». Другий – ті, що були створені для артбуку: «Воїнство», «Вокзал», «Графіті», «Різдво», «Кораблі», «Зупинка», «Біле поле». Нарешті, третій – зовсім нові «Цілодобово», «Поява», «Блакитні черевики», «Звичайний день», які стали продовженням роздумів художниці про людину в часі, людину в місті, людину в потоці життя.

Відоме в мистецтві явище, анахронізми – коли, наприклад, персонажів Священної історії художники одягали в строї свого (XV-го, XVII століття), – Катерина перевертає навпаки, викликаючи у сьогодення людей усіх століть: рейтарів, черниць, селян, лицарів, княжих дочок… Вони перемішані з нами, їдуть в автобусі, стоять на «зебрі», виходять з залізничного вокзалу, вони – на закривавленому Майдані, вони – у спальному районі з сірими багатоповерхівками.

Художниця створює ефект біблійного часу – який не рухається, в якому всі події відбуваються одночасно, народження Христа та Апокаліпсис, – і в центрі картини «Воїнство», один з юрби, постає архангел.

Горить сонце над приреченим містом.

Горить сонце, стоять пророки.

Оплакують місто, яке бореться і не здається.

Оплакують місто, наповнене мужністю.

Плачуть і не розуміють –

звідки стільки любові в тих,

кого ніколи не любили.