Ґрунт як віра в людину, святі жінки, які не будуть убиті, та ігри деміургів – Марина Полякова розповідає про найкращі виставки Києва

Я Галерея (вул. Хорива, 49 б)

Творчість художника Антона Логова сьогодні має два направлення: інсталяції та нефігуративний живопис. Здається, це зовсім різні форми висловлювання, різні інструменти та практики. Але, розглядаючи живопис Логов, треба тримати в голові, що він багато працює з предметними просторовими рішеннями, – це допомагає сприймати його абстракції повніше, бо за ними постає саме освоєння простору. Співіснування кольорів та ліній створює багатовимірність, глибину, напругу, рух матерії. Ну а головний герой, головний образ нової серії Антона Логова – ґрунт як фізичне явище і як метафізичне поняття. Художник говорить: «Ґрунт для мене – це віра в людину, яка здатна себе реалізувати за будь-яких обставин. Це людина, яка постійно росте і змінюється. Вона народжує нові сенси. Ґрунт – це мрія про гармонію з часом, вітром, степом і Всесвітом. Ґрунт – це Україна, яка повертає свою голову до сонця і, не зважаючи на спрагу, укріплюється корінням в глині, піску та чорноземі».

Portal 11 (вул. Трьохсвятительська, 11)

Марія Левитська – головна художниця Національної опери України з 1989 року. У її творчому доробку – сценографія понад півтори сотні вистав у різних країнах, декорації та костюми для постановок Національної опери. Виставка «Одягаючи оперу» – це невелика вибірка робіт з архіву Марії Левитської, ескізи костюмів до вистав «Джоконда», «Макбет», «Шехерезада», «Шаленство кохання», «Важко бути Богом» та інших. Театральний костюм – річ особлива, непроста. З одного боку, художник має прояснити наміри автора, візуалізувати персонажів, яких той придумав, знайти їхню виразність та неповторність. З іншого боку, він бажає творити, фантазувати, висловлюватися як митець. Але є ще одна сторона, бо театральний костюм – це одяг для актора, для живої людини, яка на сцені важко працює, і заважати їй він не повинен. Художник проходить складний шлях між творчістю та практичністю, але ми, глядачі, шляху цього не бачимо, сприймаючи театральне дійство у його прекрасній єдності.

Voloshyn Gallery (вул. Терещенківська, 13 а)

Чесно кажучи, проєкт Катерини Лисовенко під кураторством Ксенії Малих, який відкриється 15 травня, тягне на культурологічне дослідження, й навіть трохи прикро, що теорико-практичний пошук мисткині оприлюдниться тільки у рамках виставки (можливо, ні?). Хочеться лекцій та обговорення, бо питання, які підіймає авторка, стосуються живопису як інструменту створення міфу та пропаганди. Матеріалом для роздумів стають і античні міфи, й християнська іконографічна традиція. Центр виставки створює вівтар, на якому сцени із райського саду представляють утопічний світ мрії Катерини Лисовенко. Там знайшли відпочинок святі жінки, які позбавилися свого кривавого жертовного призначення. Пояснення концепції з вуст Катерини звучить урочисто, немов гімн: «Я вижу нарисованную  святую, голову которой не отрубят, она гладит дракона, который не будет убит. Меч, глаза, щипцы, голова, колесо, младенец и груди принадлежат ей. Инструменты, с помощью которых угнетали и убивали, становятся инструментами преодоления собственной жертвенности».

Imagine Point (пр. Голосіївський, 86/1)

Попри що родинні та професійні зв’язки поєднують Олександра Яновича та Олександру Кришовську, їхній дует в одному виставковому просторі зовсім неочікуваний і тим цікавіший. Це нова придумка куратора Олексія Малих, який побачив паралелі у живописі та скульптурі Яновича і Кришовської. Як виникає світ, як він зникає? Що собою представляє первинний бульйон та що залишиться на Землі після останньої руйнації? А якщо дивитися менш фізично та більше метафорично, то чим взагалі є творчість, яким інструментарієм володіє та якою мовою розмовляє деміург? Глобальні питання – звісно, з чималою долею іронії – осмислюються представниками двох поколінь за допомогою різних медіа. Міфологія народів світу та екзистенцій розпач сучасної людини – відвідувачів чекає крутий заміс ідей, підперчений грою матеріалів та фактур.