Богиня Ніч, висловлювання без предмету, трикольорове кохання Леніна, жіночий порядок денний та чорний-пречорний Місяць – Марина Полякова рекомендує найцікавіші виставки Києва.
Національний музей «Київська картинна галерея» (вул. Терещенківська, 9)
Попередня виставка Влади Сосіс у галереї «Триптих Арт» була присвячена експериментам з буйними кольорами, тоді здавалося, що «грядущее все-таки будет цветным, и выдержанный в суровых тонах апокалипсис опять немного отодвинется». За рік Влада написала нову серію картин, витриману в суворих тонах. Головна її героїня – ніч, що загострює контрасти освітлення та почуттів, отже вона стає особливим експресивним простором. Головний засіб – чорний колір. Той самий, який не визнає живопис, з яким працювати важко й відповідально. Влада з юнацькою відвагою розв’язує цю проблему, її ніч чорна, і з чорноти вириваються освітлені хворобливим жовтим обличчя, руки, спини людей, що хочуть піти геть, бо більше не можуть розмовляти один з одним, – і не уходять. Або ж уходять і стоять на самоті на березі чорного моря, маленькі та беззахисні перед Нюктою, богинею ночі. І мають відвагу з нею сперечатися.
З 10 липня виставка продовжиться в галереї «Триптих Арт», яка є співорганізатором проекту.
Центр сучасного мистецтва М17 (вул. Антоновича, 102-104)
По всьому світові існують люди, які займаються безпредметним мистецтвом. Цей простий факт став основою міжнародного мультиекспозиційного виставкового проєкту «Велике коло». Безпредметне мистецтво – набуток XX століття і, здається, з нього вже повинні були «видоїти» всі змісти, всі можливості. Але цього не сталося, навпаки, чим неприємнішою, складнішою та неправдивішою стає цивілізація, тим, на думку Тіберія Сільваші, більш правдивим стає безпредметне мистецтво, яке не нав’язує глядачеві нічого. В якомусь сенсі це «мистецтво нуля», великої пустоти, початку, відліку. У рамках «Великого кола» будуть показані дев’ять проектів, а розпочинають безпредметний парад наші – KNO (Kyiv Non Objective).
Французький інститут в Україні (вул. О. Гончара, 84)
Десять, вибраних автором з великої серії, чорно-біло-червоних полотен спершу здаються простими, зрозумілими. Автор у плакатній стилістиці розповідає про кохання, про його пристрасність, жагу. Про його кумедність для стороннього – ось голий чоловік, схожий на Леніна, бо це саме Ленін з канонічною лисиною, ховається за білотілою рудою красунею, точно не Надійкою. Нам смішно, а люди дійсно кохали. Але за цим «люблю не можу», за бурлеском та кафе-шантаном, смугастими штанцями, штиблетами, короткими спідничками, ховається цілий світ, який досліджує Йоханан Петровський-Штерн, професор Північно-Західного університету (Чикаго). Насамперед, єврейський світ, що розквітнув і загинув у Європі. Злам віків, революції, війни. Містечка, з яких молоді бігли у вирій нового життя, змінювали імена, ставали художниками й малювали ті самі авангардні плакати: чорно-біло-червоні. І тому ця «любовна» серія Петровського-Штерна постає такими собі алхімічними нігредо-альбедо-рубедо: що з них вийде, кохання чи загибель, золото або чудовисько, не знає ніхто.
Інститут проблем сучасного мистецтва (вул. Є. Коновальця, 18 д)
Всеукраїнський фестиваль сучасного жіночого мистецтва Ukrainian Contemporary Women’s Art Fest 2019, влаштований Українською асоціацією жіночих досліджень в мистецтві (UAFRA), – важлива подія для тих, хто виділяє особливе, окреме жіноче мистецтво з притаманними йому рисами: ліричністю, вишуканою емоційністю, гармонійністю, тонкими рефлексіями… До речі, оцей перелік – провокація, тому що було б занадто примітивно описувати художню творчість жінок в таких категоріях. Що і як насправді говорять жінки про сучасний «порядок денний», демонструють витвори 29 авторок з України та США. І тут багато зовсім не жіночих (у банальному розумінні) робіт, хоч і виконаних жінками.
МАЯК (вул. Коцюбинського, 6)
«Чорний Місяць – це наша слабка ланка, по якій на протязі життя нас перевіряють на міцність та чистоту помислів», – запевняє популярна астрологія. Чорний-пречорний Місяць часто присутній у роботах Ігоря Селеменєва: величезний над Гердою, крихітний над імператором, що снідає, або страшний, розлитий по небосхилі над Каєм, який втратив міцність та чистоту помислів. Він водночас і вдалий композиційний акцент, і акцент змістовний, такий, що провокує на роздуми, навіть якщо ви не вірите в астрологію, а, наприклад, свято вірите в астрономію: все ж таки, що там відбувається, на чорній стороні Місяцю? Чи там такий же бедлам, як на Землі, чи так же потерпають мешканці, чи є там Гекати, Ромули, Саломеї?.. Камерна графіка Селеменєва – вона про «Quo vadis?», і чорний Місяць тут – м’ячик Долі.
