Що відбувається із середовищем після «згортання» бурхливої індустріалізації? Як використати старі шахти? Як згуртувати місцеву комуну та перетворити занедбані гектари на рай для тварин і людей? Ці питання актуальні для України, але в нас недостатньо досвіду, грошей та творчого потенціалу для їх вирішення. Ірина Белан, журналістка і дослідниця візуальності, спеціально для «Іншого Києва» ділиться враженнями від відвідування бельгійського Labiomista і розповідає про художника Куна Ванмехелена, небайдужого і завзятого.
Слово «епічний» зараз кидають, що камінці у море (у наше Чорне море). А куди як не в Бельгію звертатися за епічністю? У країну зі «старими» грошима, завдяки яким події повільно розвиваються у часі…
У другій половині XIX століття Генк з нудного села перетворився на один із художніх центрів Бельгії. Еліта прагнула до здорового образу життя, який було дуже легко вести поміж пасторальних пейзажів Генка, – нескінченні дюни, поля, озера, струмки. Безперервна лінія горизонту ламалася раптовими сосновими лісами, березняком та шпилями церков. Це все не мої припущення, а сюжети картин художників, які приїжджали до Генка на пленери та заснували там колонію, серед них Нііл Дофф, Леон Бекер, Арман Маклот, Еміль Ван Дорен, музей якого розташований у Генку.
Буколічну ідилію зруйнував Андре Дюмон, геолог із Льєжа, – поблизу Генка він знайшов вугілля. Після Першої світової війни почалася експлуатація вугільних шахт. До Генка приїхали жителі інших провінцій та емігранти, переважно з Італії, Греції, Марокко і Туреччини. Село, населення якого 1900 року складалося з 2 тисяч осіб, до середини XX століття перетворилося на місто з 70 тисячами мешканців. 1966 року були закриті перші шахти. Останні шахти працювали періодами до кінця 1980-х. Щоб бути досконалою, додам, що офіційно статус місто Генк отримало лише у 2000 році.
Отже, шахти зачинені. Пастораль зникла, як не було. Дюни, поля та струмки подекуди залишилися. Але безперервну лінію горизонту ламали не тільки соснові ліси, березняки та шпилі церков – зосталися величезні вежі, які належали колишнім вугільним шахтам. І бельгійці не були б тими, ким ми їх знаємо, якби залишили їх на повільне згасання, як трапилося з більшістю зразків індустріальної архітектури.
Одна із шахт Уотершей, перша, де Дюмон знайшов вугілля, перетворилася на кластер Thor Central для проведення івентів, конференцій, зустрічей. На території другої, Вінтерслаг, було відкрито творчий простір C-Mine з музеєм, кінотеатром, арт-школою, концертним залом та хабом для компаній з творчих індустрій. Мені все ще ніяково це писати, але в Бельгії, та й не тільки в ній, вважають творчу діяльність індустрією, подібну будь-якій іншій, котра повинна приносити прибуток.
Вежі третьої шахти, Свартберг, на жаль було знищено після закриття шахти. Від неї залишився дім колишнього директора та величезна територія у приблизно 24 гектари. Саме там було відкрито з ініціативи та на гроші родини Уотерс новий приватний зоопарк. Мабуть, архітектор, який проектував дім для колишнього директора шахти, щось знав, – фасад домівки прикрашено барельєфами тварин. Я не великий адепт самої концепції утримування будь-кого у неволі, проте, здається, Генський зоопарк був особливим – тварини, привезені зі збанкрутілих зоопарків та цирків, жили там майже на волі. Але проєкт було закрито у 1997 році. Через два роки будинок і землю викупило місто Генк.
Пройшов час і до міста звернувся художник Кун Ванмехелен, уродженець сусіднього містечка Сін-Тройден, офіційні кольори якого жовтий та блакитний. Звернувся, щоб запропонувати зробити творчу лабораторію, це якщо описати концепцію Ванмехелена у двох словах. Labiomista включає ретельно реставровану Villa OpUnDi, Open University of Diversity, резиденцію спочатку директора шахти, потім директора зоопарку. За цю ретельність у відтворенні оригінальної архітектури та інтер’єрів Мааського ренесансу віллу додали до списку історичної спадщини.
Втім її функція не полягає в суто історичному екскурсі у минуле міста. В ній розташовано найсучасніший інформаційний центр, до якого Ванмехелен запрошує приєднатися усіх охочих – студентів, митців, кураторів, дослідників.
Але перед тим як дістатися вілли, ви пройдете через рецепцію – The Ark, проєкт швейцарського архітектора Маріо Ботта. Кольором та формою вона нагадує гігантський шматок вугілля – реверанс минулому Labiomista. Ботта спроєктував також The Вattery – студію Ванмехелена площею 5 тисяч квадратних метрів. Біля неї та на її даху розташовані дві велетенські клітини для птахів. Взагалі, коли йдеться про Ванмехелена, можна обмежити себе лише синонімами слова «грандіозний». Саме грандіозна частина Labiomista, 12 гектарів, була запропонована тваринам та птахам – курям, гусям, ламам, ему, альпакам, верблюдам, страусам, нанду, чорним лелекам, яких охороняють міжнародні конвенції. З їхніх гнізд починається ваша дорога назад, до початку Labiomista.
Але й це не все! На території лабораторії розташовані студії, де студенти та вчителі грають з дітьми, де знаходяться інсталяції та скульптури. 11 жовтня, у день нашого приїзду, було свято однієї з них, Cosmogolem, гігантської скульптури Голема, символу права дітей на життя, творчість та розвиток. На свято зійшлася уся комуна. Зібралася на майданчику Nomadland поруч Labiomista – нічого особливого: грубо пофарбовані білим лавки та столи, паперові ліхтарики та саморобна фотозона. Особливим був настрій людей, які ділять між собою не тільки місце проживання, але і спогади, емоції, досвід. Це ще один з напрямків праці Ванмехелена – спілкування та колаборації з ком’юніті, із сусідами.
Я не пам’ятаю, коли брала у Ванмехелена інтерв’ю, гадаю років шість тому. Він начебто художник. Але схрещує курей. Реально схрещує африканські та європейські породи, щоб отримати здоровіше потомство, яке допоможе виживати африканським племенам, основна їжа котрих – куряче м’ясо.
Начебто художник. Але ініціює створення в Африці інституту репродукції. Жінка, не спроможна народити дитину, у племенах сприймається як загроза. Ніхто навіть не думає, що причина її умовного безпліддя зовсім не в ній. Наприкінці інтерв’ю я не втрималась: «Яке вам діло до тих жінок? Ви – бельгійський художник». Ну і малюйте собі – ці слова я не додала, але вони й так повисли між нами. Виявилось, що Ванмехелену є діло. Тому що він живе не у Бельгії, він живе на планеті Земля. Ми всі його сусіди.
Світлини: Ірина Белан
