У травні у Видавництві Старого Лева вийде книга чеського економіста Томаша Седлачек «Економіка добра і зла. У пошуках сенсу економіки від Гільгамеша до Волл-стріт». Вона була опублікована в 2009 році i принесла автору всесвітню популярність.

Седлачек був економічним радником Вацлава Гавела, зараз він – ведучий макроекономіст Чехословацького торгового банку. У своїй книзі, що стала бестселером, автор досліджує, як змінювалися уявлення людини про світ з економічної точки зору;  звертається до найдавніших культур і джерел (з Рене Декарта і Адама Сміта – до епохи постмодернізму), щоб розповісти, які переконання і етичні цінності лежать в основі сучасної економіки.

Використовуючи міждисциплінарний підхід, Седлачек переконує читача, що поняття і концепції, якими оперує економіка, лежать поза її межами; що економіка – наука не про вибір матеріальних благ при обмеженій кількості ресурсів. Що в економіці відбувається вибір між добром і злом, і витоки актуальних економічних рішень потрібно шукати i вирішувати за допомогою пошуку відповіді на питання про життя і смерті, любові і ненависті, свободи і несвободи.

Томаш Седлачек «Економіка добра і зла» Переклад: Тетяна Окопна, Л.: Видавництво Старого Лева, 2017

Робота й відпочинок: шабатна економіка

На відміну від негативного сприйняття роботи, яке панувало серед стародавніх греків (працювати руками повинні лише раби), у Старому Завіті робота не вважається чимось принизливим. І навпаки, підкорення природи вважалося навіть призначенням від Бога, мовляв, це була одна із перших справ, на яку люди отримали благословення.

І поблагословив їх Бог, і сказав Бог до них: Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте землю, оволодійте нею, і пануйте над морськими рибами, і над птаством небесним, і над кожним плазуючим живим на землі!

І лише після гріхопадіння людини робота стала прокляттям. Навіть можна було б сказати, що йдеться про одне конкретне й специфічне прокляття, яке впало на Адама (expresis verbis) з вуст Господа. Замість того, щоб піклуватися про сад Едем, тепер «у поті свойого лиця ти їстимеш хліб». Приємна, змістовна, така, що приносить розслаблення і наповнює сенсом, робота (якою багато хто й сьогодні займається, вважаючи це своїм хобі, наприклад, садівництвом) після гріхопадіння стала прокляттям, у якому мало приємного. Якщо до цього людина жила в гармонії з природою, то після падіння вже радше змушена з нею боротися, природа нібито налаштована супроти неї, а людина супроти неї і тварин. Сад перетворюється на поле (бою).

Можна тільки здогадуватися, до якої міри нам сьогодні, через стільки років після написання цих рядків у Старому Завіті, вдалося звільнитися від первинного прокляття роботи. Можемо сказати, що люди в сучасному розвиненому світі вже переважно не повинні «у поті свойого лиця їсти хліб», утім, ми все ще надто далекі від того, щоб отримувати від роботи таку ж радість, як від роботи у своєму саду. Хто сприймає саме так свою роботу, тому, можна сказати, вдалося звільнитися з-під цього первинного прокляття. Робота первісно повинна була бути тим, що приносить нам радість, наповнює, що ми вважаємо приємним, бути нашим призначенням.

До того ж робота — це не лише джерело радості, але й суспільний статус, її вважають однією з чеснот. «Ти бачив людину, моторну в занятті своїм? Вона перед царями спокійно стоятиме, та не встоїть вона перед простими». Мабуть, у жодній іншій культурі так не цінувалася робота. Ідея гідності роботи в єврейській традиції — унікальна. Одне з найчастіших благословень звучало так: «Щоб поблагословив тебе Господь, Бог твій, у всім чині твоїх рук».

І Платон, і Аристотель вважали роботу необхідним елементом для виживання, проте виконувати її мала нижча верства населення, щоб еліти не обтяжувалися цим і могли займатися «справами суто духовними — мистецтвом, філософією і політикою». Аристотель навіть вважає роботу «скорумпованою втратою часу, яка лише ускладнює людям шлях до справжніх чеснот».

Старий Завіт займає щодо роботи абсолютно іншу позицію. У багатьох абзацах він її просто прославляє:

Ледача рука до убозтва веде, рука ж роботяща збагачує.

Сон солодкий в трудящого, чи багато, чи мало він їсть, а ситість багатого спати йому не дає.

Пожадання лінивого вб’є його, бо руки його відмовляють робити.

З іншого боку, і праця як виробнича одиниця мала свої обмеження. І все одно вона вважалася головним призначенням людини. Єврейська філософія вирізнялася суворим розділенням святого та мирського. Одним словом, у житті існують певні теми, які вважаються святими і в яких заборонено економізовувати, раціоналізовувати чи максимізувати ефективність. Добрим прикладом може слугувати заповідь про суботу. У цей день було заборонено працювати абсолютно всім, хто дбав про свою репутацію віруючого єврея.

Пам’ятай день суботній, щоб святити його! Шість день працюй і роби всю працю свою, а день сьомий субота для Господа, Бога твого: не роби жодної праці ти й син твій, та дочка твоя, раб твій та невільниця твоя, і худоба твоя, і приходько твій, що в брамах твоїх. Бо шість день творив Господь небо та землю, море та все, що в них, а дня сьомого спочив, тому поблагословив Господь день суботній і освятив його.

І хоча з економічного погляду сьомий день безперечно можна було би провести набагато продуктивніше, проте вся суть заповіді про суботу й полягає в тому, що люди від початку створювалися не для роботи. Хай як парадоксально, саме ця заповідь у наші дні порушується найчастіше. Щодо цього Старий Завіт кардинально відрізняється від філософії Гільгамеша, який, навпаки, з людей, своїх підданих, намагався сформувати робот-ників, які працюють постійно, роблячи лиш вимушені паузи для відпочинку. Єврейська субота — зовсім не той тип вимушеного відпочинку, без якого де-факто не можна обійтися, як без перепочинку для втомленого механізму чи перегрітої пилки. Чи й нам теж, ніби пилці після невпинної роботи, потрібен короткий перепочинок після тяжкої роботи, щоб трохи перепочити, щоб не перегрітися й після короткої паузи знову продовжити працювати, (чи якщо використати зворот з «Колгоспу тварин» Орвела) «працювати дужче»? У цьому полягає сенс відпочинку? Підвищувати ефективність? Запобігати травматизму на робочому місці?

Суботу призначено вихідним днем не для того, щоб підвищувалася ефективність. Йшлося про справжній онтологічний відпочинок за Божим прикладом, який відпочивав на сьомий день створення світу. Подібно до того, як Господь відпочивав не через втому чи для відновлення сил, а тому, що він до-робив, і тепер смакував, насолоджувався створеним. Сьомий день створення світу — це день радості, утіхи. Шість днів Господь створював світ, і шість ми повинні його вдосконалювати. У суботу світ не можна удосконалювати, хай яким недосконалим він є. Шість сьомих свого часу будь незадоволеною і змінюй світ за образом своїм, людино, а одну сьому відпочивай і нічого не змінюй. Насолоджуйся створеним, насолоджуйся витвором рук своїх.

Святість суботи неcе в собі повідомлення про те, що сенсом створення не було творення як таке, тобто безкінечна діяльність, зусилля ради самих зусиль. У створення також був певний кінцевий пункт, ціль. А процес створення був лише процесом, а не ціллю. Будь-яке буття створювалося для того, щоб ми знайшли в ньому відпочинок, завершеність, радість. Смисл, кульмінація створеного полягає не в подальшому творенні, а у відпочинку посеред створеного. Якщо перекласти на мову економіки: сенс продукування, виробництва полягає не в тому, щоб постійно збільшувати набутки, а щоб відпочивати в уже набутому. Чому ми вчимося, як постійно збільшувати свої прибутки, а не вчимося їх усвідомлювати, насолоджуватися ними? Нібито ми здатні користуватися добробутом лише тоді, коли він постійно зростає, а не коли він незмінний (хоч і на високому рівні).

Цей вимір уже повністю вивітрився із сучасної економіки. Економічні прагнення не мають цілі, досягнувши якої можна було б перепочити. У наш час ми вже знаємо лише зростання заради зростання, а якщо наш бізнес процвітає, це стає не приводом для перепочинку, а тільки стимулом до підвищення продуктивності. Якщо ми сьогодні й віримо в якийсь відпочинок, то з зовсім інших причин. Ідеться про відпочинок втомленої машини, відпочинок для слабких та тих, хто не може впоратися з темпом. Тому не дивно, що сьогодні слово відпочинок не використовується (і стало словом майже лайливим), а його місце посіло слово відпустка. Нібито нас відпускають на відпочинок, нібито ми маємо проситися відпустити нас у свого начальства (чи в системи чи у нас самих?).

Адміністративний нагробок з нещодавніх ще часів тоталітарного режиму на чеських бланках замовлення відпусток звучить дуже красномовно, бланки називалися žadanka o dovolenou na zotavenou («прохання про оформлення відпустки на відновлення»). Цікаво також, що дні, коли нам не потрібно покращуватися, пов’язані в чеській мові (принаймні словесно) з терміном «порожнеча», prázdnota. Канікули чеською мовою будуть prázdniny, чи теж англійською — vacation (тобто вільний час, звільнення, дозвілля, або ж чеською —prázdno), чи, наприклад, у французькій les vacances, у німецькій die Freizeit, тобто вільний час, свобода, але також порожній час. Так ніби йдеться про пусті дні. Коли ми беремо собі відгул, то часто говоримо «красивою чеською», що «беремо day-off». Тобто в вільному перекладі — викреслений день, день поза, день мимо.

Під час знайомства з одним моїм теперішнім другом, я запитав у нього, як це в нас прийнято, чим же він, власне, займається. Він відповів мені з усмішкою: «Нічим, я вже все завершив». І при цьому він не якийсь там мільйонер чи рантьє. Чому ж ми не вміємо думати саме так замість того, щоб складати безкінечні «to do списки»? У нашого покращення, у економіки нашої цивілізації немає цілі, у якій нарешті можна було б перепочити, проголосити щось завершеною справою. Виконання одного завдання означає для нас негайно ж бігти робити щось інше. Ми не в змозі припинити ні виробляти, ні споживати; ми залежимо від зростання. Коли ж ми нарешті скажемо, що все готово?

Підсумок: між насолодою та принципом

Не можна повністю оцінити вплив єврейського світогляду на розвиток ринкової демократії. Ключовою спадщиною для нас став неаскетичний погляд на світ, повага до законів та приватної власності, а також підвалини соціальної мережі, сформовані цим світоглядом. Євреї ніколи не відмовлялися від матеріальних багатств; навпаки, єврейська віра покладає на управління власністю велику відповідальність. Також ідея прогресу та лінійного сприйняття часу, за яке ми вдячні Старому Завіту, наділяють наше (економічне) життя сенсом. Ми також спробували показати, як Тора позбавила святості три важливі сфери нашого життя: правителя, природу та розуміння героя. Я намагався показати, що пошуки неба на землі (повернення в райський сад, де панували гармонія та достаток усього) — у їхній світській формі дуже подібні до завдань, які супроводжують найбільші економічні цілі та економістів упродовж усієї нашої історії.

Також ми розглядали питання добра і зла та їхнього зв’язку з корисністю. Який зв’язок між добром та злом, які ми робимо (outgoing), та корисністю чи некорисністю, які ми очікуємо отримати в нагороду чи покарання (incoming)? Як ми бачимо, єврейське вчення пропонує дві можливі відповіді — у першій добро економічно окуповується (добро — хороша інвестиція), проте в другій ця формула більше не діє (а добро, яке ми робимо з економічного розрахунку, не вважається добром).

У Старому Завіті ми також знайшли першу згадку про економічний цикл, який є найстарішим економічним циклом у зафіксованій історії нашої цивілізації. Передбачення швидкого економічного зростання та наступної кризи (щось на кшталт першого економічного прогнозу) навіть явилося фараонові уві сні. Ми також проаналізували першу спробу (можна навіть сказати кейнсіанську) збалансувати ці (зовнішні) коливання. Ми бачили, що євреї намагалися пояснити економічний цикл з допомогою етики та моралі. Адже для євреїв моральність була основним рушієм історії.

Також ми зупинилися на принципі відпочинку в шабат, який ставить під сумнів мантру ефективності будь-якою ціною, а також певним чином нагадує нам, що ми все ж не створені для безперервної роботи й що в житті існують місця та моменти (шабат), які святі й заборонено їх використовувати для максималізації нашої продуктивності чи благополуччя. І хоча за єврейським вченням, покликання людини полягає в тому, щоб закінчити створення, почате Богом, люди мають доглядати сад Едем, однак працювати потрібно у визначених межах. Нам призначили роль завершителів створення — у дослівному й дещо абстрактному онтологічному значенні. Також ми згадали про принципову відмінність між незалежним кочовим життям та цивілізованим містом. Кілька сторінок ми присвятили й історії абстрактних грошей, які можуть, завдяки принципу відсоткової ставки, подорожувати в часі як (споживацька) енергія.

Проте ми не прощаємося з єврейською економічною думкою, до багатьох інших моментів ми ще повернемося в другій частині книги, де спробуємо інтегрувати деякі ключові думки єврейського вчення з іншими спостереженнями з історії економічної думки та, зрештою, і в них шукати натхнення, підказок століть і тисячоліть для сучасної ситуації та виснувати з них якісь висновки.

У наступному розділі, присвяченому економічній думці Давньої Греції, ми зосередимося на двох екстремальних підходах до правил та законів. Тоді як для стоїків закон був абсолютно обов’язковим, а корисність в їхній філософії відігравала дуже непомітне значення, епікурейці, принаймні в класичному історичному трактуванні, виносили корисність на перше місце — правила мали встановлюватися на основі саме корисності. Неможливо не помітити, що євреї знайшли певний компроміс між цими двома принципами. Тора стоїть на першому місці й вона недоторканна, проте вона дозволяє збільшувати корисність в рамках наперед встановлених правил — законів Тори.