Чужі серед своїх, шаріков – герой  часу, Христос в ліфті та зірка Голосія, – Марина Полякова про найцікавіші виставки Києва.

Довженко-Центр (вул. Васильківська, 1), Triptych: Global Arts Workshop (Андріївський узвіз, 34)

Ганс Рудольф Ґіґер народився у 1940 році. На його дитинство прийшлася Друга світова війна, а на молодість – холодна війна, коли всі з жахом чекали атомних ударів. Водночас розвивалися фантастична література і космонавтика. На цьому поживному середовищі (не забудемо ще батька-аптекаря з його колбами та різнокольоровими рідинами) виріс той художник Ґіґер, який у 1979 році подарував нам образ ксеноморфа: довершено ергономічного, безжального хижака з глибин космосу. Фільм Рідлі Скотта «Чужий» мав величезний відгомін, породив низку продовжень, а також комп’ютерних ігор, коміксів, книг. «Ворожа» стилістика, знайдена Ґіґером, – жах та чарівництво, майже людський скелет та нелюдський холод, – залишається неперевершеною і сьогодні. Тож зараз Київ має змогу відмітити сорокову річницю створення легенди. Програма заходів така. У «Довженко-Центрі» до 30 червня – ретроспективна виставка «Г. Р. Ґіґер: АЛІЄНація», а також кінопокази, екскурсії, лекції. У галереї Triptych: Global Arts Workshop до 12 червня – виставка «Camera Obscura. Г. Р. Ґіґер і фотографія: 1950–1960-ті роки». На світлинах постає юний Руді, його оточення, його «чорна кімната» у будинку батька (дитинка любила все моторошне), його подорожі, його перші кроки у демонічній фантастиці. До того ж 7 червня у Triptych відбудуться лекція професора Амстердамського університету Марко Пасі «Мистецтво езотеричного посмертя» та кураторська екскурсія галеристки Мирослави Хартмонд.

Мистецький центр «Шоколадний будинок» (вул. Шовковична, 17/2)

Владислав Шерешевський нагадує набоба, який обіруч кидає в натовп діаманти. Тільки Шерешевський закидає публіку картинами, нібито кажучи: «Беріть, мені не жалко, я ще намалюю». І малює з вражаючою швидкістю. Порівняння зі скарбами виникає від самої техніки автора – насиченого багатого живопису, навіть, здається, надмірного. Там, де можна застосувати п’ять пігментів, у Шерешевського сім, десять, бо не жалко, бо в нього цього добра навалом. І гра, невпинна гра з текстами, які супроводжують зображення, вивертають його, висміюють, надають глибини: «Квартал 99», «Сусанна та старці», «Синя борода», «І. Рєпін. Портрет невідомого», – з якого зверхньо дивиться на нас Поліграф Поліграфович Шаріков, герой нашого часу.

Триптих Арт (вул. Десятинна, 13)

Картини Володимира Зленка (Мінськ) кияни бачили у минулому грудні. І вони були зовсім інші – саркастичні, їжакуваті, зі шматками м’яса, гострими виделками та свинячою головою. Зараз він показує ідилію: сади, поля, дерева, алеї, вода, небо… Спокійний прохолодний колорит, м’який живопис. Ніхто нікуди не біжить, бо в такий чудовий день, коли пахне вологим листям та прив’ялими трояндами, треба повільно думати про високе. Можливо, такі підстрижені куртини, такі садови статуї, таких червоних рибок у маленькому басейні бачив Вольтер, який забіг у провінційний Ферней від жорстокого світу. І всім: Вольтеру, літературі та самому Фернею з його мешканцями від того було тільки краще. Так от і Володимир Зленко пропонує дихати в унісон з природою та мати витримку.

The Naked Room (вул. Рейтарська, 21)

Олег Голосій – одна з легенд українського сучасного мистецтва. Звісно, кінець 1980-х років продукував майбутні легенди щедро, більшість успішних зараз, відомих художників – звідти, з тої епохи змін, навіть з того ж сквоту «Паркомуна». Але Голосій трагічно загинув у 27 років, назавжди ставши зіркою. Коли сьогодні кивають головами: «О! Голосій!», коли його роботи, відсутні, до речі, у музеях України, стають все дорожчими, треба розуміти, що багато років архів Голосія не мав належного статусу. Не тому що не було кому опікуватися, просто щось не вважалося важливим, якісь світлини та папірці, начерки та вирізки з газет тихенько жовкли вдома… І от галерея The Naked Room разом із братом Олега Денисом Голосієм започаткували перший Artist Estate («Маєток художника»), проект, у рамках якого матеріали, дотичні до життя й творчості Голосія будуть каталогізуватися, досліджуватися та вводитися у науковий оборот. У галереї демонструється одна велика робота Олега на тиждень, і постійно – архів: світлини, грамоти, начерки, колажики, офіційні листи («ваша работа “Оплакивание по Джотто” направляется в Польскую Республику в Дни советской культуры на выставку «Между постмодернизмом и авангардом», ого!). На цій виставці чудово дали зрозуміти, що Голосій – це епоха. А далі розмова про Олега Голосія продовжиться у Мистецькому Арсеналі (виставка з 13 червня) та НХМУ (вересень 2019 року).

Маяк (вул. М. Коцюбинського, 6)

У деяких країнах, не будемо їх називати, «переосмислювати» традиційну ікону собі дорожче, а у нас можна. Саме цим займається Дмитро Кришовський, виймаючи класичні сюжети з їх контексту та заглиблюючи у життя сучасного міста, де залишилось дуже мало сакрального. Наприклад, робота «Палата 33», у якій перемішалися святі, ризи, німби з лікарняними сирітськими койками, шухлядками, капцями, присвячена автором «медреформі та солом’янській лікарні». Хрест розп’яття, що втиснутий у щільний індустріальний пейзаж, заплутався у якихось трубах. Сумні біблейські очі дивляться на глядача через прорізи балаклави. Христос їде в ліфті (можливо, на Троєщині), і що там вже намальовано на стінах, краще не вдивлятися, от і він відвернувся.