Ручкання з шимпанзе, графівна у Равенсбрюці, сховане мистецтво, війна чорної діри, щупальця ФСБ – «Інший Київ» пропонує добірку найцікавішого нонфікшену, який можна передзамовити з приємними знижками.
Бородатий Тамарин. Джейн Ґудолл, «У пошуках надії», 269/369
Джейн Ґудолл – видатна англійська приматологиня, найкраща світова експертка з шимпанзе. У віці 26 років, у далекому 1960-му, вона поїхала до Кенії, а там почала працювати асистентом директора Національного музею, відомого антрополога Луїса Лікі. З Ліккі та його дружиною Джейн відправилася на розкопки в ущелині Олдувай в східній Африці, де знаходиться безліч кісток первісних людей та давніх тварин. А незабаром вона зайнялася вивченням шимпанзе в Національному парку Ґомбе-Стрим в Танзанії. Автобіографічна книга «У пошуках надії» переносить читача з домівки Ґудолл у Лондоні до тропічних лісів Ґомбе й у часи, коли світ дуже мало знав про шимпанзе і ще менше про їхню генетичну спорідненість з людьми. Авторка зі зворушливою щирістю розповідає про незабутній момент, коли маленький шимпанзе вперше ніжно потиснув її руку, про жах від нападу заїрських повстанців на її студентів, про смуток через смерть чоловіка. Після пів століття революційних досліджень Ґудолл переосмислює стосунки між людьми та природою й висловлює віру в те, що попри все, що відбувається з планетою, у нас усе ще є надія.
Видавництво 21. Кароліна Лянцкоронська, «Воєнні спогади. 22 вересня 1939 – 5 квітня 1945», 378/450
Цю книжку, написану 1945 року, впродовж десятиліть європейські видавці відкидали – то як надто антиросійську, то як надто антинімецьку. Сьогодні спогади відомої польської діячки, мистецтвознавиці, графської дочки, львів’янки Кароліни Лянцкоронської (1898–2002) про події Другої світової війни звучать особливо гостро і суголосно з воєнним досвідом українців у ХХІ столітті. Кароліна Лянцкоронська описала те, що бачила, що відбулося з нею: прихід совітів до Львова 1939 року, допити НКВС, утечу до окупованого німцями Кракова, діяльність у польському русі опору, перебування у станиславівській в’язниці та конфронтацію з начальником станиславівського гестапо Крюґером, вирок смерті, ув’язнення у львівській та берлінських в’язницях, понад два страшні роки в концтаборі Равенсбрюк. Але передусім ці спогади – про людяність у нелюдських обставинах, про внутрішню силу й гідність і про те, що війна – це не тільки про смерть, а й про шалену любов до життя. Передзамовлення триває до 7 вересня.
ArtHuss. Діана Клочко, «Сховане мистецтво: есеї, розмови, коментарі», 540/670
Починаючи з перебудови, українське радянське мистецтво «з ідеологічною програмою», артефактів якого чимало зберігається у музейних і приватних колекціях нашої країни, перемістилось у сховища – без перспективи бути побаченими найближчим часом. Українська практика приховування артоб’єктів практично не досліджена. Можливо, настав час осмислити цей феномен? Мистецтвознавиця Діана Клочко пропонує через есеї, коментарі й розмови з музейниками та кураторами подивитись на проблему «схованого мистецтва» як на те, що не дає українцям усвідомити масштаб і складність власного візуального спадку. На сторінках цього видання читачі побачать десятки творів, які роками взагалі не експонувались, а також такі, що вперше в цій книзі отримали експертний коментар. Крім того, авторка розмірковує над проблемою фіксації експозицій та збереженням приватних фотоархівів.
Фабула. Леонард Сасскінд, «Війна чорної діри», 350/450
1976 року Стівен Гокінг спробував уявити, що станеться, якщо кинути трохи інформації – книжку, комп’ютер або навіть елементарну частинку – у чорну діру. Чорні діри, на думку Гокінга, є ідеальними пастками, і для зовнішнього світу цю інформацію буде безповоротно втрачено. Цей начебто безневинний висновок мав потенціал підірвати усю величну будівлю сучасної фізики: під загрозою опинився найфундаментальніший закон природи – закон збереження інформації. То що ж, Гокінг помилявся, або мала впасти трьохсотрічна фортеця фізики? Війна чорної діри стала чимось більшим за звичайну полеміку між фізиками. Це також була війна ідей, або, можливо, битва між фундаментальними принципами. Чиї наукові погляди були правильними й хто здобув перемогу в цій війні? Саме про це ви дізнаєтеся з книжки видатного американського фізика Леонарда Сасскінда. Передзамовлення вже начебто має закінчитися, але ще триває.
Лабораторія. Ерлінґ Каґґе, «Чого я не навчився у школі. Філософія для шукачів пригод», 269/299
Є те, чому не навчать у школі – стійкості перед невдачами, прагненню відкриттів та пригод, безстрашності перед випробуваннями та впертості йти своїм шляхом. Норвежець Ерлінґ Каґґе, полярний дослідник (перший у світі дослідник, який підкорив три полюси: Північний, Південний та Еверест, полюс висоти), запевняє, що вчитися ніколи не пізно і завжди можна знайти вдалий момент, щоб змінити життя на краще. Книга-мандрівка Арктикою та Антарктикою – путівник у пошуках напрямку для власних мрій та бажань. Від банального раннього підйому до підкорення Евересту, від прийняття дрібних невдач до перемоги над арктичним штормом: інколи неможливо впливати на умови, але ми можемо впливати на себе.
Наш формат. Олександр Литвиненко, Юрій Фельштинський, «ФСБ підриває Росію», 340/400
Ця легендарна книга вийшла у Нью-Йорку 2002 року і є у вільному доступі в мережі, її виклав сам Юрій Фельштинський. Але, по-перше, читати зараз російською не кожен захоче, а по-друге, є особливе задоволення у тому, щоб прочитати українською викриття тих, хто закладав «рязанський цукор» у підвали житлових будинків у російських містах, хто вбивав сплячих людей. От про цю історію можна точно сказати – всієї правди ми ніколи не дізнаємося, і книгу багато критикували за «конспірологію» без ґрунтовних доказів. Але автори дуже намагалися викрити злочинне угрупування «ФСБ», мабуть, вірячи, що в країні можна до когось докричатися. Як ми знаємо, через 20 років ФСБ стала ще сильнішою при майже одностайній підтримці росіян, а одного з авторів давно немає в живих.
