А ця книжка, що її переклала Ярослава Стріха і видав «Наш формат», має мультимедійний дуплет: «Щоденник книгаря» шотландця Шона Байзелла страшенно нагадує чорний ситком Black Books (Книгарня Блека).

Там теж про книгарню та про її власника ірландця Бернарда Блека, котрий постійно щось таке курить, та й ще п’є, тобто він майже не в собі. В пілотній серії він разом з помічником Менні вдавався до самогубства, і автор серіалу Ділан Моран пояснював це так, що книжкова торгівля приречена, що вона є комерційним самогубством: «Я відвідував такі книжкові магазини і був незмінно уражений самотністю і завзятістю  людей, які пілотували ці кораблі смерті».

Байзелл – такий самий хмурний інтроверт, дивак і цинік. Про нього до речі відомо,  що він розстріляв з рушниці електронну книгу і повісив її в своїй крамниці. А зразком для нього став безнадійник Орвел, теж колишній книгар. Отже ця історія про книжкову торгівлю напихана цитатами з Орвела. А взагалі це блог, сторінка, яку власник крамниці веде у фейсбуці.

Я саме повертався з кухні із чаєм, коли покупець у спецівці та поліестерових штанах, сантиметрів на 15 коротших, ніж треба, ледь не вибив мені чашку з рук і спитав:

— А у вас тут ніхто не вбивався? Було таке, щоб хтось упав із драбини у книгарні й убився?

Я відповів:

— Ще ні, але сподівався, що сьогодні пощастить.

Отримав імейл від такої собі Сари, яка кілька років тому підробляла в нас на канікулах: «Слухай, сучий сину, мені тут рекомендація треба. Форму додаю. Ти тільки хороше пиши, чуєш, мудак? А то прийду й тебе підріжу». Ось що я написав і надіслав їй:

Рекомендація на ім’я Сари Пірс

Сара працювала у «Книгарні» (Норт-мейн-стрит 17, Віґтаун) три роки, коли навчалася у старших класах школи ім. Дуґласа Юарта. Я пишу «працювала», але вживаю це слово у найширшому можливому значенні.

Вона днями або стояла перед крамницею, курила й хамила людям, які намагалися зайти, або дивилася повтори мелодрами «Голіокс». Загалом вона пунктуальна, але часто приходила або п’яна, або із сильним похміллям. Трималася зазвичай грубо й агресивно. Вона рідко виконувала прохання й за всі три роки роботи не зробила нічого конструктивного із власної ініціативи. Вона незмінно залишала за собою стежку з мотлоху — переважно пляшок з-під газованки, пакетиків чіпсів, обгорток від шоколаду й пачок цигарок. Вона постійно крала в книгарні запальнички й сірники, а зі мною розмовляла грубо, часто ще й агресивно.

Вона була важливим членом колективу, і я рекомендую її без вагань.